Таємний гість

Автор: Леся Данильчик

Вже темрява землю покрила кругом,
Потомлені люди в домах своїх спали,
Лиш хтось поспішав, похиливши чоло,
Боявся, щоб нині його не впізнали.

У мороці ночі сховатися міг,
Спішив озираючись пильно навколо,
Лиш місяць і зорі мигтіли вгорі,
Таємному гостю світили в дорогу.

А хто ж це у тиші самотньо ходив,
Кому не хотілося солодко спати?
То йшов до Христа фарисей Никодим,
З Ісусом спішив у ту ніч розмовляти.

Чому не прийшов говорити удень?
Хіба так багато є справ невідкладних?
Можливо, боявся знайомих людей,
Бо був чоловіком в народі підвладним.

Учитель ізраїльський правди не знав,
Що треба йому ще згори народитись,
Що Бог, полюбивши цей світ, Сина дав,
Щоб кожен, хто вірує в Нього, міг жити.

Хто робить лихе, той до світла не йде,
На жаль, так багато пітьму полюбили,
І гинуть у темряві безліч людей,
Вони-бо від Духа й води не родились.

Пояснював це Никодиму Ісус,
Та важко земному вміщати небесне.
Слова благодаті лились з Божих уст,
І їм дивувався начальник юдейський.

Задуманим вже повертавсь Никодим,
Крізь темряву ночі він Світло побачив,
Хоча побоявся у днину прийти,
Та нині йому так відкрилось багато.

Минули роки, вже й століття пройшли,
Ми знову і знову в Писанні читаєм,
Як йшов до Ісуса вночі Никодим,
Ми учнем таємним його називаєм.

Гортаючи в Біблії ці сторінки,
Буває, що хочем його осудити,
Що він до Христа не у днину спішив,
Що явно Ісусу не прагнув служити.

Поставмо же палець на власні уста,
Погляньмо на справу Ісуса очима.
Чи ми упізнали відразу Христа?
Знайдімо себе у лиці Никодима.

В своєму житті він спасіння шукав,
Лиш треба було перші кроки зробити, 
І ночі тієї він зовсім не спав,
А йшов до Ісуса, щоб з Ним говорити.

Молімося, друзі, допоки є час,
Щоб люди нарешті зі сну пробудились
І в темряві ночі шукали Христа,
Й дорогу до Світла знайшли "Никодими".

Молімось, щоб ми пильнували завжди,
В таємній кімнаті з Христом розмовляли,
Щоб учнями справжніми бути могли,
Молімося, друзі, щоб ми не дрімали.