Ми покликані, щоб любити

Автор: Леся Данильчик

Ми покликані в світ, щоб любити,
Так любити, як любить Ісус,
Чиюсь душу замерзлу зігріти,
В темноті стати світлом комусь.

На Христа бути схожими хочем,
Що пролив за людей Свою кров,
Та, на жаль, дуже часто не можем
Так, як Він, проявляти любов.

Полюбити усупереч всьому,
Просто так, а не тільки за щось.
Не завдати страждання нікому,
Не поранити душу когось.

Не сказати докірливе слово,
Якщо зрадить чужий або друг,
Піднести всі молитви за нього
Й не впустити в мольбі своїх рук.

Своїм кривдникам завжди прощати,
У серцях не тримати образ,
І добром зло усяке долати,
Й ще сильніше любити щораз.

Шлях любові насправді тернистий,
Й хто дорогу важку цю пройшов
Від гріхів багатьох стане чистий -
Їх покриє та справжня любов.

З бідних ясел бере свій початок,
Й до хреста на Голгофу веде,
Де Ісус помирав розіп'ятий,
Полюбивши тебе і мене.

Хоче Він нас навчити любові...
Та чи хочем учитися ми?
Бо вона появляється в болі,
У стражаннях з гіркими слізьми.

Й щоби мати любові хоч краплю
Отакої, що є у Христа,
Нам потрібно учитись завзято
На уроці завдовжки в життя.

***

Ми покликані в світ, щоб любити, 
Так любити, як любить Сам Бог,
В темноті ясним світлом світити
І від смерті спасти багатьох!

18.12.2021