Жива вода

Автор: Леся Данильчик

У літній день ішов неквапно містом
Один юнак... Спекотної пори
Сіяло в небі сонце променисте
Й безжалісно пекло усіх згори.

Схотів хлопчина втамувати спрагу,
Поспішно у кафе якесь забіг,
За столик сів, панаму зняв недбало,
Морозиво замовив та ще й сік...

Їв по-дитячому, і руки забруднились,
Пив жадно він, втираючи чоло,
І не помітив, як за ним дивились
Його однолітки, сидівши під вікном.

Подякував хлопчина персоналу,
Веселий до дверей попрямував,
Та раптом зупинився від сигналу:
Хтось засвистів й сміятися почав.

Компанія з хлопчини реготала...
"Ти що "ботан"? - спитав один з юрби, -
Невже морозивом втамовується спрага?
Є кращий засіб, ближче підійди".

Якби ж хлопчина знав, що буде далі,
Ніколи б він за стіл отой не сів,
Тікав би від однолітків подалі,
Відмовою б на заклик відповів.

Навчили нові друзі пити пиво,
А згодом і горілку, і коньяк...
І стало хлопцю це таким важливим,
Забув, ким був, тепер вже він - пияк.

Одного дня, напившись до нестями,
За місто в поле брів, не мавши сил,
Пив кожен день, тижнями, місяцями...
Юначу ж спрагу так й не погасив.

Йому і зараз пити захотілось,
Десь недалеко хлюпала вода,
Побіг чимдуж і, впавши на коліна,
Пив жадно воду в полі з джерела.

Яке блаженство! Спраги вже немає,
У серці спокій, радість, щастя, мир...
Вода жива від смерті відвертає,
Міняє вмить життя орієнтир.

* * *

Людські серця завжди шукають Бога,
А Він для спраглих є вода жива,
Але, на жаль, в життя спекотну пору
Вони впиваються напоями гріха.

Звести-бо ворог хоче душу кожну,
Убити й погубити прагне всіх,
Наповнює посудину порожню,
Нема де Бога, й де панує гріх.

Та є Ісус: у Нім вода джерельна,
Що напоїть й омиє від гріха,
І хоч кругом стоїть жара пустельна,
Це джерело тече й не висиха.

Та є умова, щоб із Нього пити,
Потрібно прагнути Його в житті знайти,
Упасти на коліна, прихилитись,
Торкнутись серцем стомленим води.

Тече й сьогодні та жива водиця...
А ти ще й досі п'єш гріха вино?
Спіши до Бога, дасть тобі напиться,
Тебе чекає Він уже давно!

25.06.2021