ДО ЦЕРКВИ

Автор: Леся Данильчик

ДО ЦЕРКВИ
Земля потопає в безмірній неправді,
Війна забирає життя за життям,
В гріхах помирають і бідні, й багаті.
І мир віднайти дуже важко серцям.

Розмите майбутнє... Закреслені плани...
Любов охолола в серцях багатьох...
Утратили віру в біді християни,
Питають: чому не втручається Бог?

Комфортне життя нам усім до вподоби,
Жили - не тужили останні роки,
Гадали, мабуть, що завжди буде добре,
Й ніяк не чекали хвороб та війни.

А що буде завтра? Нелегко збагнути:
Безпека та мир чи страждання й біда?
Ми маємо, друзі, готовими бути
До іспитів тих, що готує життя.

Можливо, війна вже закінчиться скоро,
Усе повернеться у звичне русло.
В минулому лишаться острах і горе,
Уже й не згадаєм, що важко було.

А, може, ми матимем більший достаток,
І тут, на землі, як царі, заживем,
І будемо Бога в піснях величати,
Що зникла журба, і немає проблем.

В добробуті легко служити Ісусу,
Ще легше Його відректись у ту мить,
Коли дуже добре, то можна заснути,
І втратити пильність так просто тоді.

А що, як неспокій ще гірший настане,
В серцях запанує ненависть, обман,
Й життя переміниться наше неждано...
А що, як гонити почнуть християн?

Як буде тоді, коли й рідні зречуться,
І нас звинуватять брехливо в судах?
Важливо, щоб віра тоді не хитнулась...
Як з пішими важко, то з кінними як?

Христа відцурались, то й нами зневажать,
Його обплювали - і нас обплюють,
Бо зволено нам за Ісуса страждати,
Для Божих дітей - це найвища є суть.

Хоч зараз війна, та це час благодаті,
Бо можем своє оцінити життя.
Непізно сьогодні усім готуватись,
Допоки день зліший для нас не настав.

Не треба гадати, що часу достатньо,
Що нас стороною біда омине.
Сьогодні вже треба оливи надбати,
Щоб нам не спізнитись в останній момент.

Роки молоді всі віддати для Бога -
Найкраще, шо можна зробити в цей час.
Не бійтеся, друзі, страждати за Нього.
Бо Він не боявся вмирати за нас.
©Леся Данильчик