Не запізнись стрибнути у вагон

Автор: Леся Данильчик

Не запізнись стрибнути у вагон

Він жебраком вже був доволі часу,
Вокзал для нього - дорогий готель,
Зі смітника постійно харчувався,
На потяги дивився день у день.

Спостерігав, як люди від'їжджали,
Прощаючись із рідними в сльозах,
Як радісно з вагонів виглядали,
Коли вертались потягом назад.

Дивився вдаль і мріяв, як прибуде
Туди, де хвилі б'ються об прибій,
Де бідняком зневаженим не буде,
Де між людей він зробиться своїм.

Та тільки завжди бракувало коштів,
Щоби купити дорогий квиток,
А ще потрібно поміняти одяг,
Щоб не смерділо з нього жебраком.

Одного разу, просячи на їжу,
У привокзальнім сквері мандрував
Й побачив чоловіка, що валізу
Перед собою, ідучи, штовхав.

На інших незнайомець був не схожим,
Від нього наче віяло теплом,
Бо посміхався всяким перехожим
І навіть привітався з жебраком.

До нього мовчки простягнув долоню...
Бідняк від несподіванки завмер,
Не міг поворохнути головою,
Давно не зустрічав таких манер.

А незнайомець й далі посміхався,
Поклав пакунок в руки бідняка,
Віддав валізу, мовивши: "Це ваша!"
Й поміж дерев і натовпу пропав.

Стояв жебрак з валізою й не вірив,
Йому здавалось - це щасливий сон,
Не знав, куди у той момент подітись,
І що робити з тим усім добром...

Здійснилась мрія - гроші є на потяг!
Ніхто б його тепер не упізнав:
Убрався гарно в найновіший одяг,
Прийшов, немов вельможний, на вокзал.

Чекати треба ще одну годину,
На лавку сів й дивився навсібіч,
Помітив раптом вдалині людину,
Що у руках тримала якусь річ.

Яскравий згорток привертав увагу,
Допитливо дивився чоловік...
Зненацька він побачив, як недбало
Той згорток гарний кинули в смітник.

Не зміг байдуже на таке дивитись,
Побіг до урни глянути, що там,
Почав у смітнику завзято ритись,
В роботі волю дав своїм рукам.

Лише тоді він зміг опам'ятатись,
Коли почув звук потягу свого,
В вагонах двері стали зачинятись,
Добігти уже сили не було...

Як то чекати все життя й спізнитись,
Як то отримати й губити водночас,
Як то в багатстві бідняком лишитись
І упустити свій останній шанс?

Якщо тобі даровано прощення,
Не повертайся знову до гріха,
Не проміняй своє благословення
На кольоровий згорток з смітника.

Не знаєш час, коли останній потяг
Прибуде на життєвий твій перон,
У цьому світі ти лиш подорожній,
Не запізнись стрибнути у вагон.
© Леся Данильчик