А біда - помирати без плоду

Автор: Леся Данильчик

А БІДА - ПОМИРАТИ БЕЗ ПЛОДУ

Скоро осінь, вже листя жовтіє,
Опадає на землю самітно,
Скоро старість - волосся сивіє,
Й ралять зморшки лице непомітно.

На все слушна хвилина під небом:
Час родитись, і час помирати...
Є пора, коли сіяти треба,
Є пора, щоб посіяне жати.

Не біда в тім, що листя жовтіє,
Й сивина тихо змінює вроду,
Не біда, що незді́йснені мрії,
А біда, як живемо без плоду.

Неважливо, коли засівали,
Є і яре зерно, і озиме,
Одне - в лютий мороз витривале,
Інше - тільки весною ростиме.

Кожен злак у свій час дозріває
(Тут важливі погодні умови):
Один - любить, як сонце сіяє,
Інший - дощику жде всяку пору.

Є рослина, що рветься угору,
Їй нічого не страшно навколо,
А є - інша, що гнеться додолу,
Якщо куколем всіяне поле.

Нас Господь, як зернятка посіяв,
Поливає постійно дощами,
З неба променем сонця ще гріє
І осушує в пору вітрами.

Хтось уміє терпіти і холод,
Коли вогник довіри померкне,
Й коли рідні зречуться від нього,
Він любитиме їх усім серцем.

А хтось в'яне в спокусі пекучій
І дощу благодаті чекає,
Хтось від слів, що почує, колючих
Свою душу сльозами вмиває.

Інший є, що твердий в свому дусі,
І його не лякають проблеми,
Він надію кладе на Ісуса,
Погляд зовсім не зводить із неба.

Ми так сильно подібні на зе́рна:
На пшеницю, ячмінь чи на жито,
Бо нам важко рости поміж терном,
А ще важче між терном вродити

Дуже скоро дозріє вся нива,
В багатьох пожовтів уже колос...
Чи готові ми, друзі, до жнива,
Як серп Божий почне жати поле?

Хтось дасть плід свій у тридцять раз більше,
В шістдесят - хтось зуміє віддати,
В сто раз вродить зерно знову інший,
А хтось колос пустий буде мати.

Як то страшно безплідним лишатись,
Коли гнуться оті від колосся,
Що з тобою дощами вмивались,
Що чекали з тобою схід сонця.

Не біда в тім, що листя жовтіє,
Й сивина тихо змінює вроду,
Не біда, що незді́йснені мрії,
А біда - помирати без плоду...

30.07.2022