Білий вісон

Автор: Олександр Богун

Так важко учням мить цю осягнути, 
Чому Ісус Їх знову залишає? 
Невже не міг Він з ними далі бути? 
Бо хто ще в світі серце потішає?! 
 
Христос здобув над пеклом перемогу, 
Народу дав надію,серед бід та лих! 
Чому ж Він далі у складну дорогу 
Лишає рідних учнів на шляху самих? 
 
Немає сил ще в них,тремтять від страху ноги, 
Бракує мужності відправитись в краї- 
До тих людей в яких лиш мертві боги, 
Щей вбити можуть за Христа й свої 
 
І ось слова останні та прощання, 
Ісус став підійматись до Отця, 
Пообіцявши,попри всі страждання, 
Що буде поряд,завжди до кінця 
 
Повіривши в святі слова Месії  
В Єрусалим всі учні повернулись, 
Чекали,в роздумах про ті усі події, 
Які в Ізраїлі в останній час відбулись 
 
Та ось зійшов Святий Дух Утішитель! 
І учні з силою Небесного Царя, 
Звіщали світу що Ісус Спаситель! 
З тих днів і Церква,світить мов зоря! 
 
Вона із радістю свого Царя чекає  
І на банкет готуючи вісон, 
Від бруду одяг білосніжний очищає, 
Бо непомітно так втрачається кордон... 
 
Кордон,що розділяє,темряву від світла, 
Народ святий від слуг бридкого зла! 
Невже,душа,ти зовсім геть осліпла! 
Навіщо ти кордон цей  перейшла? 
 
Хіба приємно тобі порпатись в багнюці? 
Навіщо так ти занехаїла вбрання? 
З гріхом в єднанні,а з Христом в розлуці, 
Шукаєш в темряві стежинку навмання 
 
А я так хочу назад повернутись до дому 
Та де ця дорога хто б мені показав? 
Як в очі дивитимусь Богу святому 
І щоб я при зустрічі Ісусу сказав? 
 
Я б рани Христа омивав би сльозами, 
Обнявши,як батька,на грудях приліг... 
Та знаю не вартий я навіть губами 
Торкатись слідів від Ісусових ніг 
 
А Бог все чекає на мене з любов'ю! 
Не раз чув я стукіт і голос Той ніжний- 
"Синочку Я  вмер там стікаючи кров'ю, 
Щоб ти зодягнувся в вісон білосніжний!"