Стільки сліз матерів і батьків вже пролито

Автор: Леся Данильчик

СТІЛЬКИ СЛІЗ МАТЕРІВ І БАТЬКІВ ВЖЕ ПРОЛИТО
Стільки сліз матерів і батьків вже пролито,
Безліч горя і смутку війна принесла...
Як з утратою рідних навчитися жити,
Як то випити чашу скорботи сповна?

І ніхто не поможе у горі страшному,
Слів, що рани загоять, немає в людей.
Передати свій біль неможливо нікому,
Ллються сльози рікою з батьківських очей.

Почуття гіркоти переповнюють душу,
І кричати від болю вже сили нема...
Заховатись від світу, поринути в смуток
Чи померти самим, бо немиле життя?

Що сказати батькам, що утратили сина,
Як утішити тих, хто дочку поховав?
В цьому горі людина насправді безсила...
Хто би пластир цілющий до серця приклав?

Так багато є слів, а які підібрати,
Щоби рану душі не ятрити щораз,
Щоб зуміли вони сльози горя втирати,
Щоби стали серцям, як у спеку вода?

Часом зайві слова, та потрібна молитва!
Не жалій ти хвилин помолитись за тих,
Хто проходить свій шлях через горя долину,
Хто молитися сам вже не може в цю мить.

Принеси ці серця в молитвах до престолу,
Де зітхання людські чує Бог наш Отець,
Він не вижене геть, не відмовить нікому,
Бо і Сам бачив смерть Свого Сина з небес.

Божий Син знає, як то душею страждати,
Бо терпів на хресті, всю наругу поніс,
У скорботах гірких Він уміє втішати,
Розділити тягар і забрати Собі.

Він відчув на Собі усі муки та болі,
В чому Сам постраждав, помогти може в тім,
Простягає усім Він пробиті долоні,
В Його ранах є зцілення кожній душі.

Хтось утратив дочку, хтось оплакує сина...
Ми ж повинні батьків понести в молитвах,
Щоби мали вони для відновлення силу,
І на рани лились молитви, як бальзам.

То обов'язок наш, щоби витерти сльози
І поплакати з тими, хто плаче в цю мить,
Бо насправді біда, як молитись не хочем,
Якщо горе чиєсь нам уже не болить.

Помолімось за тих, хто не знає, де дітись,
В кого чаша плачу переповнена вщерть,
Щоб зуміли вони з Іісусом зустрітись,
Щоб вернулось життя, й заховалася смерть.

Йде духовна війна, за фізичну страшніша,
На поразку не маємо права ніяк,
Ворог хоче убити людей іще більше, 
Ми ж повинні боротись за кожне життя.

У проломі стояти мають всі християни,
І настане той день - завершиться війна,
В когось ран вже не буде - залишаться шрами,
Та не вип'є всі сльози стражденна земля.

Стільки сліз матерів і батьків вже пролито,
Безліч горя і смутку війна принесла,
Пам'ятаймо: щоднини потрібно молитись
За людей, що п'ють чашу скорботи сповна.
©Леся Данильчик