Не просто збіг обставин

Автор: Леся Данильчик

Давно на небі сонце не з'являлось,
Похмурі та холодні стали дні,
І ця зима надовго - їй здавалось,
Ще й та сама погода у душі.

Солоні сльози душу оголили.
"За що це все?", - роїлося в думках.
А в голові, немов набатом било:
"У вас, шановна, виявлено рак".

Страшний діагноз перекреслив плани...
Боротись? Йти вперед? Чи все дарма?
Була надія, та вона вмирає,
Бо ліків від недуги ще нема.

"Ще місяць-два", - сказали у лікарні.
Зворотний відлік - скоро вже кінець...
Та що тоді робити, коли знаєш,
Що ти жива, а наче й не живеш?

Якби ж сама, можливо, не ридала б,
Та є сім'я: і діти, й чоловік...
Так довго вона донечок чекала,
Коли нарешті з'являться на світ.

Не встигла порадіти материнством,
Хвороба поміняла все ураз.
Яке ж в дітей без матері дитинство,
Як житимуть у цей тривожний час?

Прийшла додому й плакала щосили.
Куди іти? Хто допоможе їй?
Порадив лікар Господа просити -
Вона ж не вірить, що існує Він.

Згадала, хтось в лікарні дав буклетик,
Коли в сльозах із кабінету йшла,
Дістала його швидко із кишені
Й для себе тоді відповідь знайшла.

"Ісус Христос", - уголос прочитала.
Було їй незнайоме це ім'я.
Побачила, що там іще писало:
"Для Нього неможливого нема!"

"Хіба й хвороби вміє лікувати?", - 
Подумала і прочитала вмить:
"Хто хоче у житті Ісуса знати,
Ви на служіння завтра приходіть".

Адресу у буклеті відшукала
І зранку із надією пішла
Туди, де ще ніколи не бувала,
Туди, куди вела її душа.

Дізналась, що Ісус помер за неї,
Що всі хвороби й немочі забрав,
Що Він спасає кров'ю всіх Своєю,
Що Він про неї завжди пам'ятав.

Верталася додому зі сльозами...
Та це був плач спасенної душі,
В думках уже Ісуса біль і рани,
Й розп'яття на Голгофському хресті.

По-іншому тепер почала жити,
Ще місяць-два давали лікарі,
Хотілося всі справи заверши́ти
Допоки ще ходила по землі.

Про зцілення щодня просила Бога,
І в серці народився справжній мир,
І зникли невдоволення й тривога,
Жила в надії з Господом своїм.

А дні минали - вже і другий місяць
Залишив у душі свої сліди,
І тут дзвінок: "Пробачте, помилились,
Ви можете в лікарню знов прийти?". 

Прийшла, постукала і відчинила двері,
А лікар, мабуть, тричі повторив,
Що той діагноз в неї не підтвердивсь,
Бо він насправді дуже помиливсь.

Спішив, коли записував всі дані
І, ненароком сплутавши графу,
Увів ім'я дуже старої пані,
Яка померла в осінь дощову.

Він - добрий лікар, але цей комп'ютер
Чужий діагноз вмить скопіював...
Як міг старий професор промахнутись,
Що жінці стільки болю цим завдав?

Радіти? Плакати? Хіба таке буває?
Та це все відбулося недарма,
Якби не ця хвороба, чи б пізнала
І чи б віддала серце для Христа?

Насправді, як в житті змінились плани,
І зло перемінилось на добро,
То це не просто якийсь збіг обставин,
А це у справи втрутився Сам Бог.

Коли здається - виходу немає,
Ніхто в біді не може помогти,
Господь тоді все бачить і чекає,
Щоб ми до Нього з тягарем ішли.

Бо часто на людей марна надія,
На ліки, гроші, статус і зв'язки.
Й коли усе забрати, чи зумієм
Хвороби всі самі перемогти?

А Бог - Єдиний, Хто в біді поможе!
Де люди ставлять крапку безнадій,
‌Там Він умить закреслить людський почерк
Й напише ніжно вже діагноз Свій.