Нарікання

Пустелею ідуть ізраїльтяни,
Йдуть не самі, попереду - Сам Бог.
Були ще вчора бідними рабами,
А вже сьогодні вільні від тривог.

Єгипет вже назавжди залишили,
Попереду Обіцяний жде край.
Але чому в народі затужили,
Й розмови ллються, повні нарікань?

Води нема, набридла манна з неба,
В думках цибуля, м'ясо та часник...
Народу цьому іншого не треба,
У рабстві до наїдків дуже звик.

Хоч важко у Єгипті працювали,
Та мали все в надлишку за столом,
Хоча їх в рабстві сильно бичували,
Народ туди б вертався знов і знов.

Я з здивуванням в Біблії читаю,
Як нарікання між людьми росло...
"А як же так?, - я Господа питаю, -
Чому так сильно ремствував народ?"

І в цей момент мобілка розрядилась,
А я чекала на один дзвінок...
І відповідь ніяк не забарилась,
І з неї взяла цінний я урок.

Ми, люди, до комфорту привикаєм,
З дрібничок в нас складається життя,
Хоча б одну забрати - нарікаєм,
Без неї вже не бачим майбуття.

Спішили на маршрутку - запізнились,
Невчасно поламався телефон,
Завітні мрії зовсім не здійснились,
Державний не сподобався закон,

Електрику не вчасно відключили,
А десь погода зовсім не така,
А там від праці мало відпочили,
Болить від неї тіло й голова.

Ми зараз живемо не у пустелі,
Благословив Господь у всьому нас:
Є затишні у кожного оселі,
І їжі є достатньо про запас.

Та все одно, немов ізраїльтяни,
Ми ремствуєм, хоч маємо усе,
Не так повинні жити християни:
Як одяг, їжа є, то дякуймо за це.

Хай збереже Господь від нарікання,
Запам'ятаєм правила прості:
Будьмо довольні, прикладім старання,
Щоб не згубити дні у суєті.

14.08.2021