Пожежа

Автор: Леся Данильчик

В селі одному виникла пожежа:
Горів в людей великий, гарний дім,
Ніхто за тим будинком не простежив,
Тому палав у вогнищі страшнім.

Якби на допомогу хтось покликав,
Вогонь би погасили в одну мить,
Але, на жаль, кругом було так тихо,
Виднілося лишень, як щось димить.

Помітив ку́риво сусід один навпроти,
Вікно своє швиденько зачинив,
Недавно він зробив нові ремонти,
Ще бракувало, щоб ввірвався в хату дим...

Перед екраном зручно умостився,
Комп'ютерна цікава дуже гра,
У вирі віртуальнім закрутився
Й не бачив, що у ближнього біда.

Отямився від запаху їдкого,
Що у кімнаті вмить зацарював,
Нічого не підозрював лихого,
Але надвір чимдуж попрямував.

Перед лицем страшна тоді картина:
Горить розкішний у сусіда дім...
"Самому погасити неможливо
І поміч звати пізно...", - думав він.

Чи міг у той момент хоч щось зробити?
Не знаю... Це питання не з легких.
Його, мабуть, захочем осудити,
Що ближньому в нещасті не поміг.

Та чи впізнав себе ти в ньому, друже?
Хіба з тобою не було таке,
Як хтось в гріхах горить, а ти байдуже
Живеш у задоволення своє?

Як ти самоспасінням лиш займався,
Боявсь, щоб гріх десь поруч не смердів,
В своєму світі міцно закривався
Й не помічав, як хтось тихенько тлів...

Бувало, коли думав за людину,
Що вже не допоможеш їй нічим,
Переставав молитись в ту хвилину,
Знаходивши мільйон тоді причин.

Сам знемагав у боротьбі за душу
Й на поміч вже не кликав ти когось.
Так! Ти закони Божі не порушив,
Та милість проявити не вдалось.

Пожежу пекла важко погасити,
І людям не під силу це самим,
Та є в нас Той, що може все змінити:
Чи вже горить, чи тільки видно дим.

Ісуса треба кликати, мій друже,
Лиш не мовчати, бо то є біда...
Коли тобі до ближнього байдуже,
Не знайдеться для полум'я вода.

А як стоятимеш на варті кожну днину
І битимеш щосили у набат,
Врятує Бог ще не одну людину,
З вогню спасеться і сестра, і брат...

Пожеж попереду ще буде так багато,
Старайся погасити кожну з них,
Господь у цьому буде помагати,
Лише б твій голос, друже, не затих.

29.01.2022