Бути олівцем

Автор: Леся Данильчик

Прагну бути, Боже, олівцем графітним
У Твоїх батьківських, лагідних руках,
Щоб писав Ти мною почерком тендітним,
Щоб Тебе пізнали в писаних рядках,

Щоби кожна буква, що напишеш мною,
Кожна кома й крапка чи тонке тире
Стали читачеві вісткою благою,
Щоби кожен бачив у словах Тебе.

Ти пиши послання докору чи втіхи,
Я ж знаряддям буду у руці Твоїй,
Залишу відбиток на папері тихо,
Аби тільки стрижень не зробивсь крихкий.

Та, якщо зламаюсь, щоб аж захрустіло,
І коли засмучу цим Твоє лице,
Ніжно візьмеш в руки і наточиш вміло -
Знову стану в Тебе гострим олівецем.

Бо найбільше щастя бути знову й знову
Для письма знаряддям у Твоїх руках.
Напиши, мій Боже, на папері слово,
Хай Тебе впізнають люди в тих рядках.

Можна у шухляді все життя лежати,
Не ломитись зовсім, бути, як новим,
Та бажаю, Боже, я завжди писати
І для Тебе бути олівцем живим.

Треба лиш триматись правила простого 
(Щоб не виріс в серці гордий пагінець):
Ти є Той, Хто пише, Ти - Творець усього, 
Я ж - лише маленький, сірий олівець.

17.03.2021