Леся Данильчик - Посуд

Посуд

В просторій, красивій і світлій крамниці
Лежить різний посуд на кожній полиці.
Для себе начиння на будь-який смак
Знайде тут багатий, знайде і бідняк.

На верхніх полицях у повній пошані
Лежить величаво усе із кришталю,
А все, що дешеве, те зовсім самітно
На нижніх полицях лежить непомітно.

І різне із посудом кожним бувало,
Бо щось розбивалось, а щось купували,
Та був тут один кришталевий бокал -
З тарілки одної весь час кепкував.

То він насміхався із неї щоднини,
Бо зроблена була з гончарської глини,
Коричнева вся, не милує красою,
Навіщо її сотворили такою?

Багато вже літ на прилавку лежала,
Придбати її покупці не бажали,
Бо краще купити, дотримавшись моди,
А з глини тарілка не всім до вподоби.

Виблискував гордо бокал кришталевий...
Та якось в крамницю у день березневий
Один непримітний купець завітав,
Тарілку із глини для себе придбав.

Зраділа вона - знадобилася людям,
Лежати в крамниці вже більше не буде,
Не буде її вже вкривати пилюка,
Дбайливо тримають господаря руки.

Господар, привітний і добрий душею,
Приходьків та бідних частує із неї.
Щаслива тарілка, дарма, що із глини,
Бо в домі новому її полюбили.

Вкидають у неї улюблені страви -
Не треба їй честі, не треба їй слави.
Хай буде господарю дяка й пошана!
Вона ж лише посуд в руках свого пана.

Напевно, цікаво, що сталось з бокалом?
Яка ж кришталевого доля спіткала?
Чи ще на полиці в крамниці лежить?
Чи, може, в багатому домі блищить?

Та він зовсім трохи пробув на полиці,
Для нього швиденько купці віднайшлися.
Придбали його в дорогий ресторан,
І гордим й нахабним ще більше він став.

Ніколи бокал не лишався порожнім,
І пили із нього одні лиш вельможні,
Вином дорогим його всі наповняли,
Так честь і пошану йому виявляли.

Не все так прекрасно, як зразу здалося,
Зазнати й зневаги йому довелося,
Бо навіть із виду культурні вельможі
Вином упивались й робили негоже.

Плювали у нього, бруднили харчами,
Пройдешньої слави йому не давали,
А згодом один, оп'янілий весь пан,
Впустив його з рук - і розбився бокал.

Ніхто й не помітив якоїсь утрати,
Вельможі не будуть уламки збирати.
Розбився бокал, та нікому не жаль,
Дарма, що красивий, дарма, що кришталь.

Спіткала сердешного доля гірка:
Вже треба звикати до стін смітника,
З якого назад вже нема вороття...
Був посудом гарним, а зараз - сміття.

Мораль в цьому вірші доволі проста:
Не треба спішити у розкіш гріха,
Диявол малює життя, мов квітник,
Кінець же усьому - пекельний смітник.

Ніколи не треба гордитись собою,
Чи дуже розумний, чи сяєш красою.
Не варто в гріховному світі пишатись,
Найкраще у Господа руки віддатись.

Не стати для світу красивим й відомим,
А посудом бути в Господньому домі.
І буде Господь за тобою дивитись,
У Нього ніколи не зможеш розбитись.

Чавунний чи з міді, а чи фарфоровий,
Аби лиш для доброго діла готовий.
І є в цьому вірші наступна мораль:
У Божих долонях і глина - кришталь.

12.02.2021
2 0
Леся Данильчик 34 просмотра
0

Комментарии

Комментариев нет

Форма входа

Статистика пользователей

Онлайн всего: 255
Гостей: 255
Пользователей: 0