Леся Данильчик - Глиняна тарілка й кришталевий бокал

Глиняна тарілка й кришталевий бокал

Глиняна тарілка й кришталевий бокал

В просторій, красивій і світлій крамниці
Лежить різний посуд на кожній полиці.
Для себе начиння на будь-який смак
Знайде тут багатий, знайде і бідняк.

На верхніх полицях у повній пошані
Лежить величаво усе із кришталю,
А все, що дешеве, те зовсім самітно
На нижніх полицях лежить непомітно.

І різне із посудом кожним бувало,
Бо щось розбивалось, а щось купували,
Та був тут один кришталевий бокал -
З тарілки одної весь час кепкував.

То він насміхався із неї щоднини,
Бо зроблена була з гончарської глини,
Коричнева вся, не милує красою,
Навіщо її сотворили такою?

Багато вже літ на прилавку лежала,
Придбати її покупці не бажали,
Бо краще купити, дотримавшись моди,
А з глини тарілка не всім до вподоби.

Виблискував гордо бокал кришталевий...
Та якось в крамницю у день березневий
Один непримітний купець завітав,
Тарілку із глини для себе придбав.

Зраділа вона - знадобилася людям,
Лежати в крамниці вже більше не буде,
Не буде її вже вкривати пилюка,
Дбайливо тримають господаря руки.

Господар, привітний і добрий душею,
Приходьків та бідних частує із неї.
Щаслива тарілка, дарма, що із глини,
Бо в домі новому її полюбили.

Вкидають у неї улюблені страви -
Не треба їй честі, не треба їй слави.
Хай буде господарю дяка й пошана!
Вона ж лише посуд в руках свого пана.

Напевно, цікаво, що сталось з бокалом?
Яка ж кришталевого доля спіткала?
Чи ще на полиці в крамниці лежить?
Чи, може, в багатому домі блищить?

Та він зовсім трохи пробув на полиці,
Для нього швиденько купці віднайшлися.
Придбали його в дорогий ресторан,
І гордим, й нахабним ще більше він став.

Ніколи бокал не лишався порожнім,
І пили із нього одні лиш вельможні,
Вином дорогим його всі наповняли,
Так честь і пошану йому виявляли.

Не все так прекрасно, як зразу здалося,
Зазнати й зневаги йому довелося,
Бо навіть із виду культурні вельможі
Вином упивались й робили негоже.

Плювали у нього, бруднили харчами,
Пройдешньої слави йому не давали,
А згодом один, оп'янілий весь пан,
Впустив його з рук - і розбився бокал.

Ніхто й не помітив якоїсь утрати,
Вельможі не будуть уламки збирати.
Розбився бокал, та нікому не жаль,
Дарма, що красивий, дарма, що кришталь.

Спіткала сердешного доля гірка:
Вже треба звикати до стін смітника,
З якого назад вже нема вороття...
Був посудом гарним, а зараз - сміття.

Мораль в цьому вірші доволі проста:
Не треба спішити у розкіш гріха,
Диявол малює життя, мов квітник,
Кінець же усьому - пекельний смітник.

Ніколи не треба гордитись собою,
Чи дуже розумний, чи сяєш красою.
Не варто в гріховному світі пишатись,
Найкраще у Господа руки віддатись.

Не стати для світу красивим й відомим,
А посудом бути в Господньому домі.
І буде Господь за тобою дивитись,
У Нього ніколи не зможеш розбитись.

Чавунний чи з міді, а чи фарфоровий,
Аби лиш для доброго діла готовий.
І є в цьому вірші наступна мораль:
У Божих долонях і глина - кришталь.

12.02.2021
https://holypoem.com/14791
@holypoem

добавил: Леся Данильчик 574 читателя

Похожие стихи

Довірена сума
Леся Данильчик
169
Не за планом
Леся Данильчик
363
Лелека чи журавель
Леся Данильчик
65
194
Говори до мене
Леся Данильчик
220
Ніколи не...
Леся Данильчик
508
1

Комментарии

Инна Гунько 15:17 30.10.2022
Хорошая притча

Форма входа

Тематика стихотворений

Статистика пользователей

Онлайн всего: 643
Гостей: 643
Пользователей: 0