Коли у серці буря

Автор: Олена Романішина

Коли у серці буря неспокою 
І радість враз віднесла течія, 
Лиш небо чисте-чисте наді мною, — 
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!» 

А сльози по щоках, немов росинки... 
Не очі плачуть, це душа моя. 
Любові Божої не варта я й краплинки... 
Та голос той же: «Не покину Я...» 

І небо нахиляється ще нижче, 
Мене вкриває крилами блакить. 
Даремно вітрюган осінній свище, 
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить! 

Я з Ним зумію шлях свій подолати, 
Я все одно ввійду у небеса. 
О, Він навчить, як рук не опускати, 
З моїм Христом я вірю в чудеса. 

Ми з Ним удвох минемо небезпеку, 
Здолаєм перешкоди кам’яні. 
А небо близько, пристань недалеко — 
Ісус вінець простягне там мені. 

Ну а сьогодні хай бушують хвилі, 
Нехай дощі проллються затяжні. 
Коли мої ослабнуть знову сили, 
То небо промовлятиме мені.