Друзі християни

Автор: Олена Романішина

В житті зустрічаю висоти й низини, 
І часто, здається, що сили не стане, 
Але відчуває душа в ті хвилини, 
Як моляться друзі мої — християни. 

Коли уже віра — слабке мерехтіння 
І сумнів у серце моє заглядає, 
Я знаю, що друзі схиляють коліна, 
Як Хур й Аарон мої руки тримають. 

Коли вже не стримати слізних потоків, 
Коли йду долиною смутку і плачу, 
Господня рука мої зміцнює кроки, 
Бо ллються у небо молитви гарячі. 

Коли насуваються шквали і бурі, 
Коли чорні хмари покриють все небо, 
Здається, сама залишилась. І чую: 
«Ми, сестро, молились сьогодні за тебе». 

Коли зустрічаюсь в дорозі з ваганням, 
Коли не приходить чомусь переміна, 
У серці моєму єдине бажання: 
Із близькими разом схилити коліна. 

І небо схиляється нижче і нижче, 
І в серці лунають слова із Писання: 
«Де двоє чи троє — Я з ними, Я ближче...» 
Молитва — це сила у випробуванні. 

Сповняється серце і вдячності, й миру, 
Тріпоче, в долонях любові зігріте. 
Я дякую, Боже, за милість безмірну, 
За дружню підтримку, за щиру молитву. 

Можливо, ще раз — і наповниться чаша, 
Тож хай не опустяться руки в безсиллі. 
Моліться за того, кому нині важко, 
Хай з неба Господь благодаті дощ виллє. 

Є ті, хто чекає сьогодні любові, 
Кому так потрібна молитва гаряча. 
Ми — діти Господні, ми зріднені кров’ю. 
Хай з братом душа і радіє, і плаче. 

В житті є усе: і висоти, й низини, 
І часто здається, що сили не стане. 
Та вірю, пройду і найважчі долини, 
Бо моляться сестри й брати — християни.