Калинові дзвони

Автор: Юрій Вавринюк

Калинові дзвони калиновим сміхом 
Вітають Великдень. Край неба горить: 
З-за лісу встає золотавая втіха, 
Щоб вкотре Вкраїну промінням зігріть. 

Встає над Вкраїною сонце надії, 
Встає Україна для волі й життя. 
І круки втікають голодні та злії, 
І ластівки з вирію в весну спішать. 

Проміння лоскоче барвінкове листя, 
На дубі чуприна зелена й густа. 
Хай губляться в росах червоним намистом 
Калинові сльози — як сльози Христа. 

Голгота. Страждання. І ніч до безтями. 
А завтра — осяяння ранку. І — Він, 
Воскреслий, прославлений, став перед нами, 
І впала печаль за повалений тин. 

І думи знялися на крилах орлиних, 
І день осяйний соловейко віта. 
Калина — у кучерях білої піни, 
Й зозуля втомилась лічити літа. 

Калинові дзвони нас кличуть до Бога, 
Нас кличуть до храму: схилімо серця. 
У Ньому воскресне душа наша вбога, 
Бо сльози покути — таки до лиця. 

Й калинова пісня, що в серці тепліє, 
Поверне нам радість, любов та життя. 
Хай плаче калина, хай тугу розвіє 
Сльоза воскресіння, сльоза каяття.