Блудний син

Автор: Леся Данильчик

БЛУДНИЙ СИН
А батько все чекав на свого сина,
Хоча здавалось іншим, що дарма
Він виглядав постійно із вікна,
Коли вернеться в дім його дитина.

Були чутки, що син давно помер,
Та батько ще плекав в душі надію -
Тримати сина у своїх обіймах,
Заглянути на дно його очей.

Що б не казали рідні чи чужі,
А батько вірив всупереч усьому,
Бо серце було сповнене любов'ю
До блудного й слухняного синів.

А блудний син розтратив все, що мав,
Розпусно живучи в краю далекім, 
Все, що давалось батькові нелегко,
Він на розваги й блудниць проміняв.

Й, коли голодний пас свиней чужих,
Згадав про рідних й затишок домашній,
Як було добре у обіймах батька,
Хотілося б вернутися туди.

Пішов додому, очі опустив...
А, може, батько більше не пробачить,
Як сина свого блудного побачить,
За те, що весь маєток розгубив?

А батько біг назустріч юнаку,
Із милосердям кинувся на шию
Тому, хто недостойний зватися сином,
Хто стільки болю завдавав йому.

Був мертвий син, але тепер ожив,
Пропав колись, але знайшовся нині,
Пробачив батько все своїй дитині
І не згадав лихого, бо любив!

Так Бог чекає на Своїх дітей,
Так Він синів і дочок виглядає,
Що заблудились у далекім краю
І проживають дні біля свиней.

Лише б вернулись діти до Отця,
Хто зробить крок, тому назустріч вийде,
Не як раба, а як дитину прийме,
Хто щирим серцем кається в гріхах.

Іди до Батька швидше, не барись,
Не думай, що вже прощення немає,
З любов'ю й милосердям Він чекає,
А вибір за тобою, не спізнись!
©Леся Данильчик