Постійте!

Автор: Лілія Мандзюк

Постійте! Десь втрачається любов.
Стривайте! Ми без неї дуже вбогі.
В серця відчутний холод надійшов...
Ми ще живі. Спасаймося, рятуймось!

Із душ зшкребімо кригу льодяну,
Христом зігріймось, щоби знов любити!
Не даймо злу загнати нас в тюрму
Непрощення, образ...Навіщо гнити!?

Облиймо душі, наче кип'ятком,
Свідомістю, що будем вічно жити,
І запитаймо себе щиро: чом
Я не спроможній кожного любити?

Ворожість хай не стане, мов баласт,
Що тягне вниз і носія, і ближніх.
Плането, пробудися в добрий час,
Бо скоро суд звершать прийде Всевишній!

Постійте! Десь втрачається любов...
Вона потрібна всім нам, як повітря!
О Боже, відновити можеш знов
Те, що немов жевріюче вугілля.

Плането, повернися до Христа!
Нехай засяє знов твоє обличчя!
Залиш уже, відкинь свого меча, -
Згасаюча Любов, воскресни й квітни!