Воскресіння Лазаря

Автор: Леся Данильчик

Воскресіння Лазаря 
Сиділи сестри біля ліжка брата,
Лицем його котилася сльоза,
Тяжка хвороба підкосила раптом,
І смерть уже таїлася в очах.

Та ще була в серцях сестер надія:
Ісуса виглядали у вікно,
Не раз дивилась вдалину Марія,
Та Господа усе ще не було.

Якби прийшов - то все б перемінилось:
Розцвів би Лазар, і погасла б смерть,
Чекали сестри на Христа щоднини,
Та пізно вже. Їх брат, на жаль, помер.

Прийшов Христос тоді, як поховали...
Назустріч вийшла Марта у сльозах,
Вона тоді Ісусові сказала:
"Коли б тут був, то не помер би брат".

"Твій брат воскресне!", - їй Господь промовив,
"Воскресне, знаю, у останній день".
Та віра ця не помагає в горі,
Схилила Марта у журбі лице.

Сказав Ісус, поглянувши на неї:
"Я є і воскресіння, і життя...
Не вмре повіки той, хто вірить в Мене,
Чи віриш ти у ці Мої слова?!"

"Так, вірю я, що Ти Христос, Син Божий", -
Сказавши це, покликала сестру...
Марія впала аж до ніг Христових:
"Не вмер би брат, якби ж Ти поруч був".

І ревний плач запанував навколо,
(Зібралося чимало так людей),
Зворушився і Сам Ісус від того,
Котились сльози з Господа очей.

Хіба не міг Христос його зцілити,
Якщо незрячих зрячими робив,
Якщо вставали й бігали каліки,
Чом не поміг отому, що любив?

А так чекали Марта та Марія
На допомогу Господа Христа,
Та вже погасли віра і надія - 
У гробі брат чотири дні лежав.

Наказ Ісуса каменя забрати 
Звучав доволі дивно для усіх,
Вже почало і тіло розкладатись...
Господь до неба очі Свої звів...

Приніс хвалу Небесному Отцеві
І скрикнув гучно: "Лазарю, виходь!"
І вийшов з гробу той, що був померлий,
Якому вже ніщо б не помогло.

Стояв, увесь пеленами сповитий...
Що Лазар думав у момент такий?
Як то померти і умить ожити?
Як то відчути, що ти знов живий?

Усі гадали, що Христос спізнився,
Що вже надія згасла, як свіча,
А Божий Син і нині не змінився
І повертає мертвих до життя!

Якщо сумуєш ти, неначе Марта,
І в серці своїх рідних поховав,
І думаєш - молитися не варто,
Вже пізно, щоб Господь життя міняв,

То пригадай слова Христові зараз,
Що жінці біля гробу говорив:
"Хто вірує - побачить Божу славу",
Що навіть мертві вийдуть із могил.

Своїм невірством камінь не привалюй
На долі друзів і близьких людей,
Молися, вір, чекай - той день настане,
Коли пелена упаде з очей!

Хіба же ми, обмотані гріхами,
Не розкладались у печері тьми?
Та Божий Син нас воскресив для слави,
Щоб ми тепер вже вільними були.

Можливо, всі навколо вже не вірять
І ставлять крапку на життя чиєсь,
Запам'ятай! Для Господа не пізно -
Є час і місце для Його чудес!
©Леся Данильчик