Вмирають і старі, і молоді

Автор: Леся Данильчик

Вмирають і старі, і молоді...
І смерть ні в кого віку не питає,
Життя, як свічка, в мить одну згасає,
Лишаються лиш спогади одні.

Ще вчора були плани на життя,
Ще вчора - сміх, сьогодні уже сльози,
І хто вернути час назад у змозі?
Була людина, а тепер - нема.

Хтось каже: "Я вмирати не спішу,
Бо молодість буяє пишним цвітом,
Устигну ще багато я зробити,
Для себе в цьому світі поживу."

І так минають дні або роки,
До вічності людина неготова,
А смерть в життя вривається раптово.
І як тоді уникнути її?

Хтось каже: "Я у старості своїй
Про вічність буду думати щоднини,
Коли від діл тілесних відпочину,
Про душу попіклуюся тоді".

Але ж не знає, коли прийде мить
Покинути назавжди землю грішну,
Тоді життя міняти вже запізно,
Коли воно ледь тліє, не горить.

А інший каже: "Все одно мені,
Нестрашно зовсім, маю добру вдачу,
Я вірю тільки в те, що зараз бачу,
Я - пан свого життя на цій землі."

І не збагне, що вічність не брехня,
Невидима лише тепер для зору,
Як прийде час, побачить її скоро,
Вона же буде в кожного своя.

Пекельні муки чи блаженний рай,
Вогонь постійний чи присутність Бога?..
До вічного життя собі дорогу
Ти на землі, людино, обирай.

Шляхів мільйони в пекло заведуть,
І тільки в рай - одна вузька стежина,
Захована в Ісусі, Божім Сині,
Уже сьогодні вибери цю путь.

Людино, будь готовою весь час:
Життя земне зникає, наче пара,
Ще смерть ні в кого віку не спитала,
Не відкладай спасіння на відтак...

Вмирають і старі, і молоді,
Бо смерть не завжди старості чекає,
Життя, як свічка, швидко догорає,
І тільки в Бозі ми повік живі.

©Леся Данильчик