За обрій сонце вже сідає

Автор: Леся Данильчик

За обрій сонце вже сідає,
І день приходить до кінця,
Усе навколо замовкає,
Не чути співу солов'я.

Коли злетіли ці години?
Куди поділися від нас?
Здається, тільки пробудилились,
А вже лягати знову час.

І вечір, й ранок - день минає,
Життя, немов круговорот,
А час у небуття тікає,
Й нема для нього перешкод.

Сім'я, робота, дім і друзі...
А десь хвороба в гості йде,
І в цьому су́єтному крузі
Для Бога місця не стає.

Нема вже сили помолитись,
Хіба що "Дай, благослови..."
А, щоби Біблію відкрити,
Немає часу і снаги.

"Сьогодні - ні, а, може, завтра
Ще буде для читання час..."
Дурити так себе не варто,
Життя спинитись може враз.

Бо коло "праця і відпустка"
Порватись може в кожну мить,
Зали́шиться одна лиш пустка,
І все, що тлінне, погорить.

За обрій сонце вже сідає,
Лиш видно хмарів силует.
Для чого ми живемо з вами,
Який у нас пріоритет?

Ще дні пітьмою не покрились,
Ще є останні промінці,
Лише би нам не запізнитись,
Лише б не втратити вінці́.

Я не кажу́, щоб не робити, 
Не спілкуватися з людьми,
І не про те, що відпочити
Не маєм права зовсім ми.

Я говорю́ про те, щоб за́вжди
Господь на першім місці був,
Щоби хвалу усю віддавши,
Служити істинно Йому,

Щоб кожен день розпочинати
З ім'ям Господнім на устах,
Йому псалми в душі співати,
І разом з Ним долати шлях.

А далі - дім, сім'я, робота...
Іти неважко. В кожну мить
Господь поможе у турботах
І всякий крок благословить.

За обрій сонце вже сідає,
Так день за днем мине життя,
Коли прийде кінець, не знаєм,
Не в нашій владі майбуття.

Лише б той день земний, останній,
Нам не зустріти в суєті,
Аби для нас настав світанок
В новому вічному житті.

21.05.2022