Може, вже...

Автор: Леся Данильчик

Може, вже опустилися руки,
Може, далі йти сили нема.
Серце плаче щодня від розпуки,
І навколо одна лиш пітьма.

Може, вже і не хочеться жити,
І, здається, що скоро кінець.
Вже не можеш - пора відпочити,
Та зупинка - і все нанівець.

Може, знов кровоточить та рана,
Що спокою від неї нема.
Стільки болю вона вже завдала,
Стільки смутку уже навела!

Може, знову блукаєш в пустині,
Й огортають тебе злі думки.
Може, знову у смутку долині
Поливаєш сльозами стежки.

Може, вже і затихли молитви,
Більше слів не знаходить душа.
Може, знову програєш цю битву,
Та навколо постійно війна.

Боротьба ця не з тілом і кров'ю - 
Проти темряви й духів злоби.
Й щоби виграти в ній, ти з собою
Повну Божую зброю візьми.

Підпереж свої стегна, стій в правді.
І хай праведність буде, як бронь. 
Взуй на ноги готовність Євангелії.
Віра буде тобі хай щитом.

Меч духовний візьми - Слово Боже,
Й не забудь за спасіння шолом.
Ревно духом молись у час кожний,
Хай не згасне вогонь молитов!

Може, буде сміятися ворог,
Як кремезний отой Голіаф.
Ти не бійся нікого й нічого,
З ім'ям Бога іди на устах.

Ні на мить не забув Бог про тебе:
Він з тобою повсюди іде,
І коли упадеш, й буде треба,
На руках, як дитя, понесе.