Прищеплена гілочка

Автор: Лілія Мандзюк

Відломилась гілочка й впала,
Й неохоче згодилась: кінець...
А я стільки зробити бажала,
Щоб прославився мною Творець!..

Я до сонця тягнулась жагуче,
Дощик листя моє орошав.
Як упала? - Не знаю, не зчулась,
Вітер лютий маленьку зламав.

На хвилинку від гурту відбилась,
А тепер вже жалію, лежу
На землі... Нащо в простір “дивилась”,
Залишивши своїх?! Що ж? - Згнию...

О, як боляче гілочці стало,
Скільки щирих не видимих сліз.
Деревце ж поруч віття підняло,
Від гіллячки болючий лиш слід.

Але тут садівник поспішився,
Запримітив гіллячку в траві:
 “Нащо гинути?” Змилосердився,
До грудей притуливши собі.

“О, маленька, ти цінний росточок,
Скільки часу й ресурсів в тобі!
З тебе буде новенький садочок,
Ти продовжиш життя в деревці!”

“Мій господар! Ти добра людина,
Ти — єдина надія мені!
Хоч хто я? Вже й не ціла “рослина”...
Порятуй, й я віддячу тобі!”

А господар, у руки поклавши,
Підстругав і очистив її.
У підщепу уміло поклавши,
Гоїв розчином рани усі.

“Будеш деревом новим, гіллячко,
Плодовитим, корисним в саду!”
Де ж уроки, слухач і слухачко,
Що для себе найперш я візьму?”

Діти Божі прищеплені Богом,
А Господь — їх Спаситель, Лоза.
Приклад гілки хай стане уроком,
Що в прищепленні — милість Христа!!!