Олівець

Автор: Лілія Мандзюк

Знаю, що твоя рука 
Не раз тримала олівця.  
Чи ти до нього приглядався,  
Розгледіти його старався?  
 
Візьмем до прикладу - простий,  
Цей олівець не дорогий.  
Якщо новий, то він чистенький 
І стержень має ще гостренький.  
 
Ще у руках він не трудився,  
І ще ніде не пригодився.  
Зате, як глянеш - ох, краса,  
Чудове в олівця життя.  
 
Новії стержень й покриття, -  
Краса іде їм до "лиця".  
Але, як користі нема,  
То олівцеві гріш ціна.  
 
А в іншого - брудна основа,  
Тупий вже стержень... Знову й знову 
До рук його людина брала, 
Щось креслила і малювала.  
 
Він - її друг. Крізь все життя 
Він їй служив без нехотя.  
Тепер брудний і притупився,  
Та радий: комусь знадобився.  
 
Як міг для когось послужив,  
Про це ні разу не жалів,  
Бо по собі сліда залишив,  
Й не раз людськеє око тішив.  
 
А ми як,  люди?  Як же ми?  
Які ми з вами "олівці"?  
На кого з двох ми більше схожі,  
Чи є у нас діла хорощі?  
 
Як ми живем: лише для себе?  
А ближній? - Він для нас не треба.  
Чи віддались Святій руці,  
Як ті корисні олівці?  
 
Як ті, що може і зносились,  
Та Божим вогником світились.  
Як ті, що часом і в знемозі,  
Та сил ідем черпати в Бозі.

Як ми?  Чи ближньому служили? 
Холодне серце обігріли? 
Простили, втішили, обняли, 
З голодним хліб свій розламали? 

Як ми живем, на кого схожі? 
А може з-зовні лиш хороші, 
Й, як гострий стержень в олівця, 
Такі є серце і душа? 

Слова колючі, гостра мова, 
А погляд..., і не треба слова? 
Чи це не ми,  не я із вами? 
О, люди, що це?  Що це з нами? 

На нас рука Майстра чекає, 
"Краї" Він гострі постинає. 
Він зоче нами малювати, 
Людей і нас благословляти. 

У руки Господа Христа віддайсь, 
З Ним радісне буття. 
Полине пісня із грудей. 
Живи для Бога і людей! 

2019