Вже помічаю сивину на скронях

Автор: Lyubov Dulya (Shewchik)

Вже помічаю сивину на скронях, 
Німіє серце, груди біль стиска...
Частіше терпнуть струджені долоні - 
То діє осені життя рука. 

Вона, хитрунка, фарби підбирає 
На свій терпкий і гіркуватий смак, 
Їй байдуже до людського відчаю, 
Вже звиклась з тим, що робить все не так. 

Не так, як би мені цього хотілось,  
Й не  наздогнати років табуни, 
Все мчать вперед... Старіє смертне тіло, 
Не повернути вже життя весни. 

А так іще не хочеться старіти.
Благаю час: спинися хоч на мить, 
Дорослішають швидко наші діти, 
Й життя, як птах, усе вперед летить.

Лиш уві сні, лиш в спогадах миттєво 
То юність, то дитинство пропливе,
Залишить в серці слід, і цим суттєво 
Розбудить біль, зачепить за живе... 

І знову повертаючись в реальність, 
Я твердо усвідомлюю, що час 
Мотивів наших, намірів і планів
Не підлаштовує в житті під нас. 

Багато що хотілося б змінити, 
Щось викреслити зовсім, та з руїн
Пошкоджений фундамент відновити...
А щось лишити, хоч на день один... 

Та ні... життя вернути не можливо, 
Лише вперед , і так за кроком крок.
Тож як відповідально і важливо 
Вивчати вірно пройдений урок. 

Щоб з певненістю мовити з роками, 
Без гіркоти, без жалю і тривог:
«Мої версти прекрасними місцями 
Пройшли, бо був завжди зі мною Бог»

Життєва осінь! Не лякай, не треба! 
І розпачу від мене не чекай.
Попереду світлі вічне небо, 
Веде Спаситель вірних в славний рай.

А там не буде осені, і дійсним 
Все стане, в що повірили раніш,
Час втратить зміст, у владу вступить вічність , 
Й напишеться новий у небі вірш. 
~ДЛВ~