Зимові роздуми

Автор: Lyubov Dulya (Shewchik)

Ти знов прийшла холодним тихим кроком, 
В вуаль снігів зануривши сади...
Зима! Люблю тебе з дитячих років, 
Мені про чисте серце мовиш ти! 

Як вистелиш на землю білий килим, 
Прикривши все холодне і брудне, 
Дивлюсь на сніг, як стелить білим-білим, 
Й полонить думка втішлива мене:

Якою б не була життя дорога, 
Яким важким не видався б мій гріх, 
Слід, в покаянні стати перед Богом, 
І серце у білить Він, наче сніг. 

Душі моєї Сам торкнеться ніжно, 
Відчую легкість і прощення в мить, 
А серце, наче килим білосніжний, 
Засяє чистотою, заблищить.

Хоча стрічаю у житті невдачі, 
Гріхи, мов плями,  чистоту псують, 
В молитві знов до Бога йду і плачу:
Всевишній! Душу убіли мою!

І Він любов‘ю, наче снігом білим, 
Покриє всі провини і простить, 
Наповнить душу спокоєм і миром, 
І вабить знов мене небес блакить. 

Так хочеться, щоб залишалось серце, 
Сліпучо-білим, як зимовий сніг.
І навіть, як печаль чи сум торкнеться,
Не полонив його щоб більше гріх.

Хоч і морозно на дворі сьогодні, 
Та холоду в душі моїй нема, 
Спостерігаю милості Господні, 
На котрі мені вказує зима. 
~ДЛВ~