Зігріті Любов'ю

Автор: Лілія Мандзюк

Людей знаю тих, які зігрівались,
Від холоду й стужі відразу звільнялись.
І випадки ці не лиш в осінь чи зиму,
Вони відбувались і в теплую днину.

Мороз, що відходив, не тіло їх зводив.
Від нього вони у душі збайдужніли.
І їли, й не їли, як мертві ходили,
Їх душі томились, пустіли, сіріли.

Коли вже здавалось: усе, безнадія,
Тоді доторкався сердець Сам Месія.
Любов’ю зігрів, пригорнувши простив,
І радістю душі оті наділив.

Зігрітих людей, скільки їх зустрічала,
То в погляді їх не гординю стрічала.
Відходила геть десь бувалая стужа,
Людина ставала у Господі дужа.

Зігріта сама – спосібна зігріти,
Любов’ю від Бога людей так любити,
Щоб ті поспішили до Бога Христа,
Зустрівши в житті вже зігріті серця.

Любов Ісусова нас зігріває,
Надію і віру у серце вливає.
Вона не лукаво і щиро нас любить,
Як мати дитину – леліє, голубить.