Задумаймося над цим

Автор: Лілія Мандзюк

Ми маємо айфони, планшети і смартфони...
За ними йдуть години,
А в серці -  порожнини. 

Листуємося, пишем, 
Мов "другим життям дишем". 
Світ віртуальний вабить, 
До себе душі надить. 

Живем разом в будинку, 
Спілкуємось - хвилинки. 
В інтернеті цікавіше, 
І загалом простіше!?..

Нема зобов'язань, 
Вирішення життєвих питань. 
Лиш "цьомчики" і "лайки"
Та різні "привітайки". 

Ніхто там не повчає, 
Навчатись не закликає. 
Не каже -  прибери, 
Ближньому допоможи. 

Не кажуть - будь чемненький, 
Уважний до інших, добренький. 
У інтернеті хвалять, 
"Вподобайчики" дарять. 

... Так люди погрузившись, 
Від реальності віддалившись, 
Самі себе втішають, 
Що як слід жити знають. 

Бідніючи духовно,
(Хоч грошей в хаті повно), 
В душі є не щасливі, 
Як цвіт, що впав по зливі. 

Хоч часом розуміють, 
Що все ж не вірно діють. 
Та як тепер звільнитись, 
З віртуальністю "розріднитись?"

Цінуймо те, що маєм!
Що завтра жде не знаєм. 
Рідні даймо поваги
І щирої уваги. 

Слів теплих не жаліймо, 
Своїм серця зігріймо. 
Для рідних даймо шани, 
Вони ж бо завжди з нами. 

Вони ж бо нас голублять, 
Коли хвороби " гублять". 
Вони нас обіймають, 
Як сльози з очей стікають. 

Прокиньмось, зупинімось, 
В реальність повернімось. 
Відкопаймо хороше, забуле, 
Хай серденько стане знову чуле. 

Сьогодні притулімось до мами, 
Хай вона знову тішиться нами. 
Скажімо їй гарне словечко, 
Із неї ж бо наше сердечко. 

Потиснімо татові руки, 
Вони за нас терпіли від роботи муки. 
Будьмо вдячні за батьківську турботу, 
Не осоромлюймо свого ми роду. 

Щира любов серця підкоряє, 
Усмішка від серця радість вселяє. 
Ви треба в реальності, треба своїм, 
Задумайтесь, друзі, сьогодні, над цим!