Його вели дорогою, як вбивцю,
І грізний натовп голосно ревів,
І раз-по-раз з ненавистю сміливці
Жбурляли камені в Царя Царів.
Вінок терновий наливався кров’ю,
Плювалися в обличчя вороги,
А Він дивився лагідно, з любов’ю,
І йшов — прощенням стати за гріхи.
Покірно шлях протоптаний стелився —
Аж до Голгофи, сповнений людей,
А на Голгофі натовп розділився:
На тих, хто розпинав, і на дітей…
Стояли поряд фарисеї й учні,
Стояла мати в юрмищі солдат…
І хоч роки летять, як води з кручі,
Перед Христом народи знов стоять…
І як тоді, з нас кожен вибір має:
Прощення попросить, чи так пройти…
Ісус біля Голгофи знов чекає —
Тож ким для Нього нині станеш ти?
Знов розіпнеш, чи схилишся покірно?
Ким станеш ти для Божої сім’ї?
Наш Цар Царів любов свою безмірну
Тобі дарує. То ж прийми її!
@holypoem
