Матері, що кинули дитину.

Автор: Олександр Войтицький

Яке це серце треба мати,
Кровинку рідну щоб лишити,
Скажіть мені, хіба це не мати,
Як можна їй на світі жити?

Невже десь там, в глибинах серця,
Бездушно спалене сумління,
Ніколи так і не проснеться,
І настане мить прозріння?

Яка така ласкава сила
Тебе заставила лишити
Те, що під серцем ти носила,
Кого вже встигла полюбити?

Ти скільки труднощів зазнала,
Томилась мучилась довго,
І так дитятко це чекала,
Що відвернутися від нього?

Ти безтурботно проживаєш,
І в тебе все гаразд, неначе,
Але, нажаль, не уявляєш,
Як це дитя без мами плаче.

Похмурі сірі оченята
На інших з болем поглядають,
Зустріти рідних маму й тата
Вони надії не втрачають.

Ти зупинись хоч на хвилинку,
І взір направивши до неба,
Згадай в дущі свою кровинку,
Яка страждає так без тебе.

В житті з розваги своїми,
Тобі загинути прийдеться,
Вернись, візьми її в обійми,
І пригорни до свого серця.

Й почуєш ніжне слово «Мамо!»
Воно змягчить тебе зуміє.
А якщо ні, то знай, так само
Тебе Господь не пожаліє.

На Божий суд колись з’явитьсь, 
Прийдеться кожній з нас людині,
Як в очі зможеш подивитись,
Своїй залишеній дитині?