Заздрiсть

Автор: Валентина Коц

Я заздрила… Чому? – сама не знаю… 
Воно як хмара чорна грозова 
Насунуло, та я вже відчуваю, 
Як гострі з вуст зірвалися слова. 
 
Так легко заздрість прийняла, впустила, 
Щось не догледів у своїй душі. 
Вона мене як бранку полонила, 
Та я почула Голос: не гріши!.. 
 
А я не в силах вирватися зовсім, 
Чому комусь так добре, а мені 
Лиш зустрічати біди на порозі 
І жити, жити, як в страшному сні?.. 
 
Чому одним вдається подолати 
Всі перепони, що життя несе?.. 
А я повинна їх ще безліч мати 
І дякувать, і дякувать за все… 
 
Таких «чому» багато назбиралось, 
Будинок можна збудувати з них… 
Я поглядом на інших поверталась 
І просто так чинила в серці гріх. 
 
Та кожен раз, при кожній хижій думці 
Пробуджувалась совість, як той страж. 
У цих речах не є ми однодумці, 
Не добрим був у тім набутий стаж. 
 
І совість з моїм серцем працювала, 
Яке боліло від гірких думок… 
Вона спинитися мене благала, 
Назустріч Богу знов зробити крок. 
 
Я слухала і вже росло бажання  
Відмовитись від тої чорноти, 
Що так паплюжить світу існування 
З шляху добра стараючись звести. 
 
І знову серце вільно защеміло 
Любов’ю, вірой, щирістю думок… 
Простив Господь, та дав надії крила, 
Але засвоїть мушу я урок. 
 
Не варто все ж на інших споглядати 
У кого який успіх, щастя, вплив… 
Чужого не потрібно нам бажати, 
Воно не наше, як би не хотів!.. 
 
Щасливим будь у тому, що ти маєш – 
Це твоя стежка, жереб для життя. 
Ти дякуй, що Господь тебе тримає 
Й передбачає вічне майбуття. 
 
Себе ніколи, друже, не соромся, 
Багатий ти чи бідний, але все ж 
Від заздрості гріховної відмовся, 
І за своїми поглядами стеж. 
 
Всі сподівання покладай на Бога 
І не сумуй в часи земних страждань; 
Всьому, повір, є рішення у Нього, 
Та тільки ти в житті рівненько стань. 
 
Корися до кінця Небесній волі, 
Побачиш скільки в тебе є добра. 
А в Бозі ти найкращу маєш долю – 
Це зрозуміти вже давно пора!