Сурмить Господь

Автор: Анастасія Тенжала

І знову друга ночі і не спиться,
Пишу вже й турбуючись про зір.
Не вперше цей літак мені наснився,
Не вперше виллю душу на папір...

Сурмить Господь. Пробуджується церква.
Тривоги звук народи пробудив,
Як сумно, що не чуємо без жертв ми,
Як жаль, що нам потрібно стільки див.

Ми так спішили жити, так старались:
У кожного свій шлях і ремесло,
Хто розумом, хто бізнесом, руками,
Комусь, як люди кажуть, повезло.

І в церкві всі були працівниками,
Хто слух, рука, хто очі - кожен знав.
Та все таке мізерне раптом стало
Прийшла війна. І хто як будував?

Десь глянемо - вже руки затрусились,
А очі зрозуміли - я проспав.
Незчулись, як соломи наносили.
Оговтались. І ось вам результат.

Подали руки ті, хто не дружили,
Ніхто в нічній молитві не дріма.
Згадали, як наставники молились,
У душі повертається весна.

"До першої любові наверніться, -
Так Дух Святий постійно промовляв-
Я знаю ти терпів і не знемігся,
Я хочу, щоб і далі ти стояв..."

Вже близько, дуже близько перемога,
І плід скуштуєм з дерева життя.
Та Двері лиш одні, одна Дорога -
Всім серцем приліпитись до Христа