Дві торбинки

Автор: Емилия Станко

Якось сон наснився мені.
Ось стою на дорозі своїй,
Дві торбинки в моїх руках:
Все, що було колись у думках.

Ось в одній - що колись казав,
Стільки бажаних та не зроблених справ.
Всі рази, коли хід життя
Був готовий міняти щодня.

В ній обіцянок повний лист,
В ній і планів великий вміст.
В ній бажання міняти буття -
Все, до чого вело життя.

Тут були і слова: «Почну»,
І читати, й молитись Отцю.
День у день обіцяв собі,
Та летіли так швидко дні.

Тиждень, місяць, за роком - рік,
А почну не втрачало слід.
Ось уже завтра почну читати,
В Слово Боже я буду вникати.
Буду більше і більше молитись,
Буду лиш для Христа трудитись.

Тут цих слів - на щодень в достатку,
Починав я щодня з початку.
Починав, починав, починав -
На почну все життя витрачав.

Тут були і слова: «Зроблю».
Ти скажи - я допоможу!
Я життя зроблю своє іншим,
Я не скажу поганого більше.

Я зроблю своє серце чистим,
Я піду по шляху тернистім,
Не зроблю від Христа ні кроку,
Тільки з Ним буду.
І так щороку.

А ще більше займали місця
Ті слова, що не мали змісту.
Де - в пустих, нерозсудливих темах,
У чужих життєвих дилемах,
Я судив там суди пусті -
Стільки слів, як каміння у воді.

Там були і слова: «Як так?!
Як же ж ти не помітив знак?»
Бог казав - не грішити нам!
Говорив я, хоч грішив і сам.

А в кінці, на самому дні,
Я побачив слова ще одні.
Я подумав - вони не мої,
Але голос у тому сні
Чітко, ясно сказав: «Це ти
Їх поставив, мій друже, сюди».

Я злякався: «Та як я міг?
Це, напевно, не був мій гріх!»
Іншим можна, а що ж мені?
Це мене змусив інший брат,
Він почав - що ж я мав мовчать?
Інші кажуть - «Це їх вина»,
Я ж сказав тільки раз чи два.

Виправдовував я себе -
Тільки з вуст злетіло оце,
І на дно впало ще слівце.
Загуділи думки, як рій,
Виправдовував я вік свій,
Виправдовував лиш себе -
І летіло туди знов слівце.

І торбинка була важка -
Не підійме її рука.
Ледь її я тягнув ввесь час,
Вона ж більшала раз у раз.

І писало на ній: «Слова».
Я подумав: «Яка біда!
Звідки взялось стільки ваги?
Чому важко так все це нести?»

І промовив той голос знову:
«Все, що скажеш - ти раб є того.
Володіти словами вміло -
Це є також Господнє діло».

А ось друга торбинка в руці -
Ні! Не помітна вона мені.
В ній не було тієї ваги,
І не важко було нести.

Так, неначе вона пуста -
Я подумав: «Це маячня!
Хіба може наснитись таке?
Хто візьме та й таке понесе?

Геть немає змісту у сні!
Хто ж то носить торбинки пусті?»
І, викривши, втратив слова -
Бо в ній дійсно нічого нема.

Зупинився тоді на мить:
«В чім тут зміст?
Як його роз’яснить?»
На торбинці, що геть пуста,
Там писало, що це - «Діла».

Я злякався, і в мить оцю
Геть збудився від того сну.
І заснути вже більше не міг -
Як прожити життя так я міг?

Я без діл - є лише слова,
Це ж як дерево, що без плода.
Є листки, що колишуть вітри,
Що шумлять - ти лиш їх зачепи.

Вони навіть сховають тінь,
І покажуть дерев височінь.
Та шукають усі плода -
Не потрібна нікому листва.

Час сьогодні ми маєм благий,
І можливість нам Бог відкрив -
Час заглянути в глибину життя:
Що в нас важче - слова чи діла?

Чи мій колос лежить пустий,
Повна нива - а я ж який?
Що насіяв, і що зберу,
Що в скарбницю небес покладу?

В чому я принесу Йому плід,
І який дам Творцеві звіт?
Що скажу, коли знову прийде,
І яким Він мене знайде?

Як та смоква, що третій рік
Не приносить ніякий плід.
Як той колос, що геть пустий,
Як колодязь, що вже сухий.

Що для Батька я принесу,
І яким до Отця прийду?
Що побачу в Його очах?
Чи не прийде у душу страх?

Як провів я своє життя?
Скаже Сину: «Моє дитя,
Я за тебе життя віддав,
Я тобі так багато дав,
Я тривожив тебе щодня,
Щоб тобі не знайтись без плода».

«Що взамін ти мені принесеш?
Є слова - тягарем їх несеш,
Але де заховав діла?
Я від них не побачив сліда».

Як тривожать оці слова -
Страшно так підійти без плода
І почути лише: «Відійди».
Як тобі без плодів увійти?

Дві торбинки у нас в руці -
Все, що було колись в житті.
Даймо звіт: яку важче нести,
І в якій з двох є більше ваги.