Що ти побачиш у Ісусових очах?

Автор: Емилия Станко

Що ти побачиш у Ісусових очах
Коли закінчиш ввесь земний свій шлях?
Коли перед престолом Його станеш,
о друже мій, що ти Ісусові розкажеш?

Розкажеш про несправедливість від людей?
Про те як ти терпів, коли вони сміялись?
І десь всередині підходив апогей
Та серце від ненависті стискалось.

Так, ти мовчав, мовчали лиш вуста.
А що насправді коїлось? - Ти знаєш!
І як в тиші зникала доброта
та лезами слова у спину ворогів впивались.

Як десь враз зникла та свята любов
якої на словах є так багато.
І замість прощення ти знову і знов
в думках про помсту марив і відплату.

Чи ти розкажеш це Ісусові тоді?
Чи вистачить скажи у тебе сили?
Чи не почуєш: - раб лукавий відійти,
Не знаю Я тебе, не мій ти сину.

Розкажеш може ти Ісусові тоді,
що все відкинув через лишню фразу.
Що справу Божу більше не чинив,
Бо хтось одного дня тебе образив.

І замість прощення і вірності Христу,
Ти вибрав шлях впустивши в серце гордість.
І та образа з’їла все в тобі
Він Бога віддаливши душу й розум.

Розкажеш може ти Ісусові тоді.
Як замість Божого, обрав пріоритетом - земне.
І всі свої хвилини, дні
лиш марив про збагачення своє.

Коли Бог кликав, ти стояв. Мовчав.
Коли Він стукав, зачинив ти двері.
А коли раптом щось, то ти кричав.
Що Бог не чує, не вирішує проблеми

Розкажеш може Ісусові як ти тікав?
Як всі розмови про святе, вже не цікаві.
І в зустрічах з такими ж як і ти.
Не про освячення  до пізна розмовляли.

А може ти розкажеш як судив?
Як ти для кожного придумав штамп та мірку.
Той не такий, а в того дім пустий.
А в іншого в кишені тільки дірка.

І всі погані, всі геть не такі!
Немає більше святості у стані.
І ти судив, судив суди пусті.
І зводив собі п’єдестал в пошані.

Бо геть простіше іншого судити.
Простіше висновок собі зручний зробити,
А може варто було б просто підійти
і в простоті за брата щиро помолитись.

В проломі стати, Богові нести.
І не цуратись, а любов’ю покривати.
То друже мій подумай і скажи.
Чи буде що Христові розказати?

Що ти побачиш у Ісусових очах?
Хоча б на мить ти уяви оцю картину.
Він скаже: - Я терпів пройшовши шлях,
від ясел до Голгофи, до могили.

Його терпіння досі на руках.
Його любов є шрамом на долонях.
Коли полювали били, не кричав.
Просив в Отця за всіх катів з любов’ю

Коли можливо навіть в тій юрбі.
Серед народу що кричить - розп’яти!
Він бачив тих хто йшов за ним услід.
Кого любив, про кого дбав, давав поради

Він бачив тих кого зціляв від тяжких ран.
Кому він лікував і тіло й душу.
Він бачив тих хто знову вибрав інший шлях
І відпустив Його Отцівську руку.

О уяви яка вона любов.
Любов що може і катів прощати.
Любов що покриває всяке зло.
Любов що на хресті булу розп’ята.

Що ти побачиш у Ісусових очах?
Там все святе, немає там лихого.
Немає осудів, немає зла.
Немає намірів до грішного чи злого.

Там є любов. Там прощення там скарб.
Неоціненний скарб для кожного доступний.
І варто нам зробити лише крок.
І нас підхоплять Його добрі руки.

Ті руки що ще досі у рубцях.
Ті руки що втирали наші сльози,
Коли долиною темряви йшов наш шлях
Вони і там оберігали нас в дорозі

Якби на мить, задуматись на мить.
І пригадати всі падіння та невдачі
Коли здавалось що закінчився вже шлях.
Та Бог виводив і ставало краще.

Згадаймо всі рази коли лунав
в думках та в серці Його ніжний голос.
Коли хотів Він мати з нами діалог
Та стільки ж справ, хіба ж то час для того?

Вночі останні миті перед сном.
Все що лишилося від дня важкого.
І решту цю ми Богові несем.
В молитві що вже знаєм слово в слово.

О що ж ми скажемо в останню мить Христу.
І що побачимо в Його очах безмірних.
Чи будуть на вустах слова жалю?
І все життя як та картина з фільму.

Та є ще час. Такий хороший час.
Час милості, час Божої любові.
І хоч стискає світ з усіх сторін як прес.
Не забуваймо що ми всі Христові!

І що побачимо у Його очах?
І що до нас промовить Його голос?
Тепер залежить тільки лиш від нас.
Бо Він зробив усе щоб були ми готові