Любов, любов. О де свята любов?

Автор: Емилия Станко

Любов, любов! О, де свята любов,
Якої на словах є так багато?
Де та любов, що гріє душу знов,
Коли в житті у брата твого втрата?

Де та любов, що стане у пролом,
Що вступить в боротьбу, немов за своє,
І не вестиме проти свого брата змов,
І не радітиме, коли його спіткає горе.

Де та любов, що грітиме вогнем,
Тепло її для ближнього — бажане!
Де та любов, що литиме дощем,
В молитвах перев'яже чиїсь рани.

Де та любов, що суду не веде,
На ближнього не скаже злого слова,
Свої вуста від бруду береже,
Бо в Істині Христа її основа.

Де та любов, що не пускає стріл
І не шукає, де болить сильніше,
Не завдає нестерпний, гострий біль,
Не ранить словом, що меча гостріше?

Де та любов, що має більше діл,
В своїх кишенях має бинт, оливу,
І, коли ближній на дорозі ослабів,
То перев’яже рани і омиє миром.

Любов, що своє серце береже,
Отруту з вуст святих не розпиляє,
Свою стежину пильно стереже
І на дорогу беззаконня не ступає.

Де та любов, що має Божий зміст,
Тверда основа — у крові Святого,
Вона для ослабілого як міст,
Щоб міг пройти, пізнавши Боже слово.

Любов, що світлом в темряві горить,
Щоб кожен бачив, де сліди Христові,
І не надломить, і не загасить —
Її фундамент на твердій основі.

То де забули ми оту любов?
Чому в житті у нас її так мало?
Чи ми ідемо слідом за Христом,
Чи б’ємо ноги іншими шляхами?

Любов, любов... О, де свята любов,
Якої на словах є так багато?
Невинна, чиста, як основа всіх основ —
Для Царства Божого не заподіє втрату.