Заблукана вівця

Автор: Vika Gramatina

Пробач мені, мій Боже. Знову я. 
Припала ось до ніг й Тебе чекаю. 
Загублена вівця прийшла Твоя -
В Тобі потребу величезну має. 

Пробач, Тебе що часто покидаю,
Немов знаходжу кращії луга. 
А Ти говориш «Я ж то кращі маю»
А я все йду, немов ота сліпа вівця. 

Пробач, що віри знову я не маю,
Що знову думаю про завтрашнє своє. 
Що йду я повз ТебЕ, хоча і знаю:
Благословіння маєш Ти завжди моє. 

Пробач, за те, що ще раз розпинаю,
І за плювки, за терен, за той хрест…
І ще за той «багаж», який я маю,
І це ж я знову не пройшла той тест. 

Чи маю право вимовлять «пробач», 
коли я знов цвяхИ вбиваю в руки?
Та Ти мені шепочеш «стій, не плач,
Я відчував на СОбі вже ці муки»…

А я знов падаю, і хочу ще раз встати,
Та руки мОї зовсім вже безсиллі. 
Тебе благаю: силу можеш дати,
І стане легше підніматись у ці хвилі. 

Але лиш крок, і знову є падіння: 
«Чому знов я? О, де Ти є, Мій Боже?»
«Я поруч був. Та ти своїм лиш вмінням
хотіла йти. «Тепер я теж все зможу»…

Але не втрималась. Слабкі твої ще крила. 
Вітрам і бурям здобиччю лиш стала…»
Та памʼятай: відважність є і сила
У Господа. Та там ти не шукала…

Але прийди до ніг, скажи «це знову я,
пробач, я повернулась із пасовищ. 
Чуже мені не треба, я Твоя,
Вже наблукалась. І не хочу зборищ. 

Я на шляху. Я йду додому. Ти вже поруч…

© GVV