Усе пізнається в порівнянні

Автор: Ганна Горбатюк

68.
Я думала часом, яка ж це я бідна:
Хвороби і болі долають мене,
І різні нещастя - кінця їм не видно,
Нічого так просто в житті не пройде.

Та раптом побачила жіночку дивну,
Хоч була то жінка, здавалось - дитя...
І голос звучав її трішечки дивно,
Хвороба її так зламала життя.

І так на душі стало якось бентежно,
Хотіла й радіти, і плакати я.
Ну плакати - ясно, бо то так належно,
А радість від чого? - скажу зараз я.

 Тому, що у нас є і руки, і ноги,
Все тіло в порядку, в порядку життя,
То так я хотіла віддячити Богу
І серце сказало: не бідна це я!

Бо в світі ще більші бувають нещастя,
Та Бог  їх від мене всі відгородив,
Послав Він мені і здоров’я, і щастя,
І всім, чим потрібно,  Він нагородив!

Бо мати мене народила здорову,
Це гріх нам щоденно калічить життя,
І Бог нас провадить в щасливу дорогу,
Та нам вибирати своє майбуття!

Тож твердо я знаю: НІ, це я не бідна!
Коли можу бачить, ходить і любить.
І Бог мене любить - і це очевидно:
Завжди наді мною Він чудо творить!

А ще я щаслива тому, що матуся,
Мене у свій час привела до Христа!
Тепер я ніякого зла не боюся
І найщасливіша людина - це я!
1.03. 2017