Сліпець Вартимей

Автор: Леся Данильчик

Він сонця не бачив й земної краси,
У темряві дні проминали завжди.
Та хто допоможе в нещасті сліпому?
Так жив Вартимей, непотрібний нікому.

Сидів при дорозі, просив подаяння,
Для нього ця справа щоднини звичайна,
Та часто вмивався гіркими сльозами,
Коли інші люди його обминали.

Сидів Вартимей біля стін Єрихону,
Повз нього проходила безліч народу,
У руки давали сліпому монети...
Та нині ішов тут Ісус з Назарету.

Забилося серце сильніше у грудях,
Такого моменту, можливо, не буде,
Так близько до нього сьогодні Спаситель.
Сліпець закричав: "Змилуйсь, Сину Давидів!"

Багато людей жебраку докоряли,
Мовчати сліпому вони наказали,
Та ще голосніше кричав Вартимей:
"О, сину Давидів, помилуй мене!"

Ісус зупинився, почувши благання,
До Нього пішов Вартимей без вагання.
Христос запитав: "Що для тебе зробити?"
"Я хочу, Учителю, нині прозріти!"

Жебрак не просив собі золота й срібла,
Хоча і цього йому також потрібно,
Бо жив у лахміттю й щоденнім нещасті,
Та бачити небо - найбільше багатство!

Відкрилися очі донині незрячі,
Обличчя Ісуса убогий побачив,
Котилися сльози невпинно з очей,
Побачив Месію сліпець Вартимей.

Ще зранку просив у людей допомоги,
Коли одиноко сидів край дороги,
А зараз, спіткнувшись, уже не впаде,
Бо він за Христом крок за кроком іде.

Багато на світі духовно незрячих,
Що, маючи очі, спасіння не бачать
І просять щодень у людей допомоги,
Як той Вартимей біля стін Єрихону.

А, може, і ти серед них, сестро, брате,
Продовжуєш досі монети збирати
І ходиш по світу, неначе жебрак,
Коли біля тебе Ісус близько так?

Лиш вибери, що є для тебе важливим:
Лишатись нещасним чи бути щасливим,
Сліпому ходити чи бачити небо...
У чому сьогодні найбільша потреба?

Ти можеш Христові сказати в молитві:
"Я бачити хочу, Ісусе, помилуй,
Даруй мені, Господи, справжнє прозріння,
Зніми з мене нині жебрацьке лахміття!"

Лише не соромся ніколи людей,
Кричи, як колись закричав Вартимей.