VIII

Автор: Юлія Лапушанська

наче вся моя надія
загноїлася
і її не стало
не стало поцілунків опівночі
не стало розбитих пляшок
лише розтрощене серце

лишилося
на спомин
на здогад
про обох
я залишаю закинутий простір
я змиряюся з тишею розстрілу
я відкидаю

стратегію поспіху
я виходжу ловити
кого?
не знаю
я змиряюся з тим, що було
і тим, що є
тим, чого не стало
і ніколи не буде

цього болю
його так багато
розкроїлося
я не знаю,
якому повідати
про розбиті вщент мрії
я планував побачити небо
таке казкове

десь у Норвегії
я хотів поїхати у Шверцарію
на лижній курорт
я хотів відвідати маму
у Лапландії
і подругу в Індії
і побувати в Кореї

я повільно відкладаю усі мрії
я сідаю на самокат
котрий веде в нікуди
бо кудись -
вже було

і воно привело в пустоту
в цей раз я обираю простір
Бога
простір, де мені нічого не відомо
але Він знає усе
я довіряю невідомому маршруту
я вірю, що Він подолає мою втому та недосип
що Він відновить моє залізо

що Він позбавить мене від темряви
що Він дасть мені незліченні ночі
незабутні
що Він дасть мені спокій
я вірю, що цей процес
колись закінчиться
я вірю, що я висплюсь

я вірю, що Він про мене не забуде
що Він видобудує мене ще
що я ще не закінчений продукт
що я ще не скінчилась на прилавку
що я не остання версія
що Він знає мій маршрут
навіть, коли я заблукала

навіть, коли не знаю, куди йду
і це так важко
й незнайомо
від слова зовсім
від слова тут
я вірю

Він турбується про мене
Він потурбується про мене ще
з десяток
літ
Він веде мене
Я Його відома
Він веде мене

Він знає мій маршрут
навіть якщо попереду падіння
Він знає
бачить лише кому
котра веде до правильного вирішення
ʼтутʼ