Я знаю що поруч Господь

Автор: Марія Занько

Бувають висоти, бувають долини, 
Буває, що слабну і віра тремтить, 
Та навіть, тоді, у найважчі хвилини, 
Я знаю, що поруч Господь мій стоїть. 

Здається, кінець, програна битва, 
Та ніжний чийсь голос говорить мені: 
«Дитя, помолися, і щира молитва, 
Дарує і радість, і силу тобі.» 

Буває, що сум, ніби хвиля, охопить, 
На серці тягар, немов камінь, лежить, 
І я вже не я… Й посміхнутись не можу, 
Так гірко в душі буває в цю мить. 

І я просто плачу… Не знаю, як далі? 
І сльози біжать по щоках в тишині, 
Та раптом чийсь дотик ніжний й ласкавий, 
І голос до болю знайомий мені. 

«Дитя, не сумуй, а лише радій, 
Дорога земна - це не вічна дорога, 
За Мною іди по дорозі отій, 
І ти ввійдеш в славу нетлінного Бога.» 

І я замовкаю… І плач мій стихає, 
Здається, що небо схилилось в цю мить, 
Я тихо молюся… І Бог мій зціляє 
Поранене серце, вже більш не болить. 

Буває, що я… Падаю часто 
І сил вже немає, щоб далі іти, 
Як той подорожній, що десь у пустині, 
Я прагну напитись живої води. 

Коли мені важко буває, порою, 
Ісус мій зі мною завжди, в кожну мить, 
Він любить! Він милує! Він все прощає! 
О, як же Я можу Його не любить? 

Бувають висоти, вони не долини, 
Тоді у душі моїй радість бренить, 
І хочеться просто весь світ обійняти, 
Любов, як вогонь, у серці горить. 

Буває, стою просто вражена з того, 
Що робить Господь у моєму житті, 
Як дивно мені Він виходить на зустріч, 
І як Він веде по дорозі земній. 

Буває, так часто, я думаю: «Боже, 
Пробач за невдячне серце моє, 
Твоїх бо я милостей є недостойна, 
А ти мене любиш! Так сильно, мене…» 

Коли я молюся, схиляється небо, 
Як плачу, Ісус мої сльози втирає, 
А як знемагаю Він приходить до мене, 
І сил додає і мене підіймає. 

Бувають в житті і висоти й долини, 
Та Божа любов є велика завжди, 
Він поруч зі мною, Його я дитина, 
З Ним впевнено йду до своєї мети. 

Господь, Тобі слава, Тобі лиш Одному, 
Я хочу завжди прославляти Тебе, 
І дякувать щиро Тобі знову і знову 
За те, що так сильно Ти любиш мене.