Неля Романовська - Притча про блудного сина Біблія у віршах

Притча про блудного сина Біблія у віршах

Мабуть, той син хотів щось доказати…
Дозвольте пригадати по-простому
Те, що торкається сердець байдужих.
Бог двох синів дав батькові одному
Й напевне він пишався ними дуже.
Старався, працював, щоби достаток
По власній смерті дітям передати…
Та менший син не почекав на спадок,
Сказав слова, що засмутили тата:
«У принципі, з тобою непогано,
Та знаєш, батьку, я давно дорослий,
І думаю, що краще мені стане
Коли візьму свою частину коштів
І буду ними сам розпоряджатись
І витрачати так, як я захочу".

І що мав батько на таке сказати?
Лиш сльози накотилися на очі.

У серці тата – сотні заперечень,
Та син – не раб… осиливши тривогу,
Зібрав для нього всі потрібні речі,
Провів синочка блудногов дорогу.
Куди ти сину? Нащо йдеш від мене,
Чому потрапив в сатанинські сіті?
Ти маєш біля мене все, що треба…
Пішов… стояла курява в повітрі…
Не оцінивши власну приналежність
До древа благородної родини,
У пошуках себе, своєї стежки
Пішла амбітна молода людина.
Шукав нові оазиси в пустелі,
Забув про дім, закони і про тата.
І те, що виніс з рідної оселі,
Немилосердно і безбожно тратив.
Син оп`янів від слави та овацій,
А гроші мають певну особливість:
Вони почали сипатись крізь пальці
І дуже несподівано скінчились.

І розчинилась раптом за горами
Вся зона дивовижного комфорту.
Збудована роками і руками,
Здобута Батьком у сльозах і поті.
І син уперше зголоднів. Найнявся,
До пана, щоби годувати свині.
І, наче раб, тим кормом харчувався,
Який у жолоб сипали скотині.

А в голові туман густий, як вата…
Та він крізь нього раз таки прорвався,
Згадав дитинство і обійми тата,
І спазм до горла відчаєм підкрався:

«А я отут принижений, голодний,
А Батько дбає навіть про обслугу…
Я сплюндрував свій статус благородний
Тож і несу заслужено наругу.
Я знищив право називатись сином.
Та я прийду до люблячого Тата
Впаду у ноги: «Батьку милостивий,
Дозволь хоча б рабом для тебе стати!»
Я знищив право називатись сином,
Розвіяв спадок і пустив світами.
Встромив ножа в твою вітцівську спину
Амбітними і гордими словами".

Він довго йшов шляхом давно забутим,
Пісок засипав напрямок до дому.
Чи батько ще живий? Що скажуть люди,
Сім`я, сусіди... але буде сором!
Розвиднілось… домівочкарідненька,
Он двір, стара криниця біля хати,
Каракулі, що він колись маленьким,
На стінах шкрябав потайки від тата…

…А в серці батька - повна аритмія,
І байдуже, як зреагують інші...
Обняв, ридав, казав, що дуже мріяв,
Щоб син його вернувся найрідніший.
Простити все, у шати одягнути,
Приготувати страви для обіду!
А те, що було,– з пам`яті зітерти,
Щоб від гріха не залишилось сліду!
Та старший син знайшов слова образи,
Промовив: «Батьку, я завжди з тобою,
Не покидав, виконував, що скажеш
Але не бачив радості такої.
Що важить його слово? Піде знову…
Та не вагався Тато ні хвилини,

Бо логіки немає в тій любові,
До блудного, покаяного сина.

Доречно докорити і прогнати
Людину, що синівство загубила.
І в тому дар і чудо благодаті,
Нас люблять. Ми на те заслужили.

Чому подався блудний син від батька?
Мав статус, гроші, добре йому було.
Мабуть, собі хотів щось доказати,
І впав на дно, наївшися намулу.

І я свій розум думкою гамселю -
Незрозуміла знов мені властивість:
Я час від часу йшла в свої пустелі,
А Бог чекав. Ну де ж тут справедливість?
А потім розбігалась і стрибала,
Чи падала у крайність протилежну.
І думала, що майже досконала,
Бо вже не переходжу певні межі.
А поверталась - і ставала братом,
Що жив із батьком, щоби заслужити
Прихильність Божу. А натомість варто
Її прийняти і по вірі жити.
І я казала: Господи, заслужу
Твої дари і завтра буду краща".
І не могла, і руки опускала
Моя душа, зневірена, пропаща.

Буває й добре діло святотатством,
Якщо робити для самооцінки
І цим Господнє тринькати багатство,
Приперши в серці благодать до стінки.

Бо Він цінує тільки твердість віри,
У те, що гріх наш прощений, розп`ятий.
І ми спаслися не ділами плоті,
А тим, що стоїмо на благодаті.
І щоб не їсти з свинями з корита,
Перебувати треба в Божім Слові.
І просто серцем Господа хвалити,
Постійно залишатись в Його домі.
Бо все, що має Він - то нам належить,
А ми беремо просто і по вірі.
І серце наше радісно бентежить,
Його любов, котра немає міри.
1 0
Неля Романовська 200 просмотров
0

Комментарии

Комментариев нет

Форма входа

Статистика пользователей

Онлайн всего: 148
Гостей: 147
Пользователей: 1