Притча про блудного сина Біблія у віршах

Автор: Неля Романовська

Мабуть, той син  хотів щось доказати… 
Дозвольте пригадати по-простому 
Те, що торкається сердець байдужих. 
Бог двох синів дав батькові одному 
Й напевне він пишався ними дуже.  
Старався, працював, щоби достаток 
По власній смерті дітям передати… 
Та менший син не почекав на спадок, 
Сказав слова, що засмутили тата: 
«У принципі, з тобою непогано,	 
Та знаєш, батьку, я давно дорослий, 
І думаю, що краще мені стане 
Коли візьму свою частину коштів 
І буду ними сам розпоряджатись 
І витрачати так, як я захочу". 
 
І що мав батько на таке сказати? 
Лиш сльози накотилися на очі. 
 
У серці тата – сотні заперечень, 
Та син – не раб… осиливши тривогу, 
Зібрав для нього всі потрібні речі, 
Провів синочка блудногов дорогу. 
Куди ти сину? Нащо йдеш від мене, 
Чому потрапив в сатанинські сіті? 
Ти маєш біля мене все, що треба… 
Пішов… стояла курява в повітрі… 
Не оцінивши власну приналежність 
До древа благородної родини, 
У пошуках себе, своєї стежки 
Пішла амбітна молода людина. 
Шукав нові оазиси в пустелі, 
Забув про дім, закони і про тата. 
І те, що виніс з рідної оселі, 
Немилосердно і безбожно тратив. 
Син оп`янів від слави та овацій, 
А гроші мають певну особливість: 
Вони почали сипатись крізь пальці 
І дуже несподівано скінчились.  
 
І розчинилась раптом за горами  
Вся зона дивовижного комфорту. 
Збудована  роками і руками, 
Здобута Батьком у сльозах і поті.  
І син уперше зголоднів. Найнявся, 
До пана, щоби годувати свині. 
І, наче раб, тим кормом харчувався, 
Який у жолоб сипали скотині. 
 
А в голові туман густий, як вата… 
Та він крізь нього раз таки прорвався, 
Згадав дитинство і обійми тата, 
І спазм до горла відчаєм підкрався: 
 
«А я отут принижений, голодний, 
А Батько дбає навіть про обслугу… 
Я сплюндрував свій статус благородний 
Тож і несу заслужено наругу. 
Я знищив право називатись сином. 
Та я прийду до люблячого Тата 
Впаду у ноги: «Батьку милостивий, 
Дозволь хоча б рабом для тебе стати!» 
Я знищив право називатись сином, 
Розвіяв спадок і пустив світами. 
Встромив ножа в твою вітцівську спину 
Амбітними і гордими словами". 
 
Він довго йшов шляхом давно забутим, 
Пісок засипав напрямок до дому. 
Чи батько ще живий? Що скажуть люди, 
Сім`я, сусіди... але буде сором! 
Розвиднілось…  домівочкарідненька, 
Он двір, стара криниця біля хати, 
Каракулі, що він колись маленьким, 
На стінах шкрябав потайки від тата… 
 
…А в серці батька - повна аритмія, 
І байдуже, як зреагують інші... 
Обняв, ридав, казав, що дуже мріяв, 
Щоб син його вернувся найрідніший. 
Простити все, у шати одягнути, 
Приготувати страви для обіду! 
А те, що було,– з пам`яті зітерти, 
Щоб від гріха не залишилось сліду! 
Та старший син знайшов слова образи, 
Промовив: «Батьку, я завжди з тобою, 
Не покидав, виконував, що скажеш 
Але не бачив радості такої. 
Що важить його слово? Піде знову… 
Та не вагався Тато ні хвилини, 
 
Бо логіки немає  в тій любові, 
До блудного, покаяного сина. 
 
Доречно докорити і прогнати 
Людину, що синівство загубила. 
І в тому дар і чудо благодаті, 
Нас люблять. Ми на те заслужили. 
 
Чому подався блудний син від батька? 
Мав статус, гроші, добре йому було. 
Мабуть, собі хотів щось доказати, 
І впав на дно, наївшися намулу. 
 
І я свій розум думкою гамселю - 
Незрозуміла знов мені властивість: 
Я час від часу йшла в свої пустелі, 
А Бог чекав. Ну де ж тут справедливість? 
А потім розбігалась і стрибала, 
Чи падала у крайність протилежну. 
І думала, що майже досконала, 
Бо вже не переходжу певні межі. 
А поверталась - і ставала братом, 
Що жив із батьком, щоби заслужити 
Прихильність Божу. А натомість варто 
Її прийняти і по вірі жити. 
І я казала: Господи, заслужу 
Твої дари і завтра буду краща". 
І не могла, і руки опускала 
Моя душа, зневірена, пропаща. 
 
Буває й добре діло святотатством, 
Якщо робити для самооцінки 
І цим Господнє тринькати багатство, 
Приперши в серці благодать до стінки. 
 
Бо Він цінує тільки твердість віри, 
У те, що гріх наш прощений, розп`ятий. 
І ми спаслися не ділами плоті, 
А тим, що стоїмо на благодаті. 
І щоб не їсти з свинями з корита, 
Перебувати треба в Божім Слові. 
І просто серцем Господа  хвалити,	 
Постійно залишатись в Його домі. 
Бо все, що має Він - то нам належить, 
А ми беремо просто і по вірі. 
І серце наше радісно бентежить, 
Його любов, котра немає міри.