Ненависть зрадженої любові і надприродна любов Бога

Автор: Дитина розлучених батьків

Дитина: 
"Ти розриваєш моє серце 
На сотні, тисячі шматків. 
І день у день його пронзаєш  
Вінком з мільярдами шипів. 
Щоденно мучиться, страждає, 
Шукає ліків... Але знає, 
Що в смерті ліків не знайде. 
Життя триває і лунають 
Слова ті мудрі: "Все пройде..."" 
Мати: 
"Чим більше будеш ти любити, 
Тим більш ненавиджу тебе! 
Я ладна все тобі простити,  
Лише зненавидь його теж! 
Нехай загине він без світла 
У муках, темних зла ночах. 
Люби лише мене - я добра! 
Хай буде він в твоїх очах 
лайном, сміттям,  
бружним лахміттям, 
невартим поруху душі. 
Все відніми... 
Життя без віри, надії, мрії... 
Спопели його ненависті промінням! 
Любов і серце розтопчи! 
Хай серце твоє зледеніє, 
Замерзнуть сльози на очах. 
А правда? Правда - просто мрія! 
Вона померла в цих краях! 
Слова любові і надії 
Не смій торкнути і збудить. 
Нехай залишаться словами, 
Реально треба в світі жить. 
Забудь прощення, милосердя. 
Страждай, страждай... 
Ти ще наївна... 
Згадаєш ще мої слова! 
Він не людина, 
Навіть менше, 
Тварини він не гідний теж. 
Йому чуже всяке сумління, 
Не серце в нього, а каміння! 
Навік залишиться таким." 
Дитина: 
"Ні! Ні! Ні! Ні! 
Це неможливо! 
Що б не зробив - то не важливо! 
Вогонь любові спопелить 
усі гріхи, усі омани, 
омиє Духом усі рани 
і змінить, зцілить все єство, 
усі думки, усе нутро. 
Замість каміння живе серце 
у груди вложить й оживить ...

23.10.2000