Анна Івченко - Христос і самарянка

Христос і самарянка

Степ жаркий, хмариночки немає.
Десь поодиноке дерево стоїть.
Вітерець пісок жаркий ганяє,
І лелека до води летить.

Біля дерева стоїть криниця,
Де холодна завсіди вода,
Люди туди ходять спозарання,
Щоб їх так не мучила жара.

Довелось дорогою жаркою,
Повз криницю ту Христу іти.
Спека й сонце віддавали своє,
То ж Ісус присів коло води.

Його учні в місто поспішили,
Щоб поживи віднайти собі.
А Христос сидів відпочивавши,
Край криниці, на старім камені.

Бачить, жінка з глеком поспішає,
Швидко, щоб не бачили її.
По землі несміливо ступає,
Наче птах, що загубивсь у млі.

Ось підходить вже до того місця,
Де зазвичай, як людей нема,
Швидко воду в глечик набирає,
І тікає, якнайшвидш, сама

Ісус звернувся враз до неї,
«Жінко! Дай напитися води».
Без лукавства й тіні лицемір′я,
Він чекав на відповідь її.

«Ти – юдей, а я є Самарянка,
Наш народ і ваш є вороги.
Ти не маєш щось просити в мене,
Сам це знаєш. Нащо кажеш Ти?»

Ісус їй пильно глянув в очі,
Так, що в серці промінь загорівсь.
«Ти не знаєш, Хто у тебе просить.
Знала б – ти просила би води.

Я подарувати живу можу воду.
Від цієї пити схочеш знов.
Та вода, що Я віддати можу,
Стане в тобі вічним джерелом»
.
«Пане!» - хутко жінка виступає.
«В тебе навіть черпака нема.
Як ти можеш дати живу воду?
Ти ж не більший Якова отця».

А Ісус їй пояснив інакше,
Ніж вона очікувала знать.
«Де твій чоловік? О, жінко нині,
Ти поклич і повернись сюди».

«Я не маю мужа» - промовляє.
«Добре ти сказала. Мала п′ять.
Той, що нині – не є мужем твоїм.
Нікого до мене закликать».

Жінка, стоячи в нерозумінні,
Тихо промовляє до Нього,
«Ти – пророк. Я бачу. То ж скажи мені,
Як молитись маємо й до кого?

Нас батьки донині научали,
Що молитись треба на горі.
Ви ж – юдеї, молитесь Отцеві,
Лиш в Єрусалимі – на святій землі».

«Жінко! О, повір, година стала,
Що молитись можна звідусіль.
Поклоніння в Дусі Бог чекає,
Щоб служили в істині простій»
.
Опустивши очі вниз до долу,
Тихо промовляє кілька слів:
«Знаю, що колись прийде Месія,
Як прийде, Він все нам розповість».

Наче вітерець в жару з′явився.
Наче дощик на землі сухій.
«Жінко! Я це, говорю з тобою.
Від оцих чудових Божих слів».

І покинувши свого кувшина,
Жінка швидко в місто побіжала.
«Люди! Там Христос! Там у криниці!
Подивіться ж люди! Всім звіщала».

Повірили, й пішли і запевнились.
Всіх Ісус почув і всіх послухав.
І на пару днів там залишився,
Щоб спастися більше мали змогу.

З часом, Ісус пішов із міста.
Люди ж там спасенні залишились.
Все змінилось, бо повірив Богу.
Мир і радість в їх житті з′явились.

Степ жаркий. Й хмариночки немає.
Десь поодиноке дерево стоїть.
Вітерець пісок жаркий ганяє,
І лелека до води летить.

Біля дерева того стоїть криниця,
Там холодна завсіди вода.
Люди там спасенні і щасливі.
Друже! А в тобі біжить жива вода?
1 0
Наталия Воробьева 2167 просмотров
0

Комментарии

Комментариев нет

Форма входа

Статистика пользователей

Онлайн всего: 122
Гостей: 122
Пользователей: 0