Звичка
Автор: Дмитро Довбуш
Кружляє вітер мертве листя В тумані вицвілого дня. Пусте занедбане обійстя Нудьгу від себе відганя... А дні переплелись з ночами, І розрізнити вже — дарма, Де сон, де правда. Осінь з нами, А завтра — завтра вже зима. І тільки небо неминуще... Пущу у вись коріння дум. Мене землею не розплющить, І не задушить серце сум. Коли згорить в червоній ватрі Тривога вітряного сну, Збагну, що осінь — просто настрій. А небо — штора у весну. Я розмочу засохлі очі, Торкнуся пензлем полотна. Правдива в світі тільки Творчість, Бо дух освячує вона. І поки ще не згасла свічка, Надіє, нас не залиши! Я знаю, осінь — просто звичка, А небо — вічний стан душі.
https://holypoem.com/836
@holypoem
