Дотик неземної любові

Автор: Юрій Кирилюк

На обличчі — усмішка, а в серці — печаль. 
Чому сталось в житті так — не знаю. 
Хто підписував вирок і вдарив печать? 
Хто налив повний келих відчаю?.. 

Чому так у житті — не збагну: 
Світить сонце, а в серці — злива. 
І гіркий смак трави полину, 
Й жити далі на світі несила. 

Був недавно початок, а вже — кінець. 
Що це: сон наяву чи чекання? 
Ніжним подихом віє в саду вітерець — 
Так, це ніч — темна ніч, ніч остання 

...Хтось на голову руку мені поклав — 
Я відчув теплоту долоні. 
«Я люблю тебе, чуєш, люблю», — сказав 
І всю душу щастям наповнив. 

Тріпотіло серце моє, мов птах, 
Із очей рясно капали сльози. 
Радість в грудях моїх, в очах. 
І я ніби летіти в змозі. 

Знаю я, хто спасає в житті 
І так лагідно дивиться в очі. 
Він за мене помер на хресті. 
Слава, слава Тобі, Авва, Отче!