Пообіцяй мені, що ми дійдемо до мети

Автор: Александр Гениш

Цю зустріч пам‘ятатиму довіку,  
Її подарував нам Бог. 
Здавалося, що ми знайомі споконвіку, 
Та зараз час казати епілог. 
 
Ми говорили про усе на світі: 
Дитинство, юність, зміст життя. 
У спогадах дорогоцінні миті, 
А у серцях тривожне відчуття. 
 
Чи буде зустріч дана знову? 
Нехай не на землі - у небесах!  
Коли Господь пересіватиме полову, 
Якими знайде нас на терезах? 
 
Лиш думка не дає мені спокою, 
Що може статись так, відколи 
Той День зустріне нас з тобою –  
Ми більше не побачимось ніколи... 
 
Через щоденний тиск випробувань 
У небеса не всі ввійдуть. 
Відчувши на собі весь шквал страждань, 
Багато вірних відійдуть. 
 
Не зрозумівши дій Господніх, 
Що звершував над ними Він в житті, 
Чимало буде серед них незгодних, 
Які не знатимуть, що Бог мав на меті. 
 
Чому одних зціляв, а інших - ні? 
Чому одні життя пройшли у визнанні? 
Вітання, почесті, пісні хвали! 
А інші несли хрест у вигнанні... 
 
Чому одні в Ісусі зцілення знайшли, 
Від інших й досі чути: «Поможи»? 
І Бог у відповідь мовчить, терпи. 
Як вірить їм тоді, в такі часи, скажи? 
 
Та й у Віфезді зцілення отримують не всі, 
Хоч однаково прагнуть до цілющої води. 
Багатство теж дано не всім на цій землі, 
На ній існують люди різні – слуги і вожді. 
 
Побачивши Господні дії отакі в житті, 
Не зрозумівши Божих цілей і мети, 
Чи не захочеш Ти від Нього відійти? 
Без Нього ж ніяк Царства досягти… 
 
За будь-яких обставин віру збережи, 
Зумій з Христом життєве поле перейти. 
Хоч нелегка дорога нас чекає в переді, 
Пообіцяй мені, що ми дійдемо до мети!