НЕ ЗАБУТИ ТОЙ ДЕНЬ

Автор: Лариса Железняк

« І вас, що були мертвими в гріхах і в «необрізанні» вашого тіла, він оживив вас разом з Ним, простивши нам усі гріхи,   знищивши розписку, стосовно нас, яка нас осуджувала, з приписами; він забрав її з-поміж нас і прибив до хреста».
                                                                    
--------------------------------
Не забути вже  день той мені,
коли серце зненацька здригнулось -
ніби щось його тихо торкнулось…
І було те ніяк не у ві сні.

То було десь надвечір… І я, 
пам’ятаю, дивилась в віконце -
вже за обрій котилося сонце,
і темніла домівка моя.

І відчула я смуток в той час:
так життя моє також згасає.
Та в людини надії немає,
що повториться все, і не раз.

Що настане лиш ранок - і ось
опинитись  в дитинстві я зможу,
далі - юність, і зрілості ношу
понесу, як уже довелось…

Але ж матиму змогу, мабуть,
всі помилки вчорашні згадати,
що принесли мені тільки втрати -
і не брати з собою їх в путь…

Так не буде… Одне лиш життя…
Й дати відповідь все ж доведеться.
І ніщо просто так не минеться…
Вічне кожного жде майбуття…

Я в провинах уся і в гріхах…
Знала ж я: що не можна робити?
Знала ж я, що не так треба жити…
І мене охопив тоді страх:

«Що я Господу зможу сказать?»
Серце в грудях моїх калатало.
Та слова я матусі згадала:
Що Христос може прощення дать!

Але треба відвертою буть,
не ховати гріхи і провини -
всі принести до Божого Сина;
не дивитись, що інші несуть?…

…Лист паперу лежав на столі.
Й почала я той список писати,
намагаючись все пригадати:
де грішила, і як, і коли?...

Список довгим той вийшов - скажу.
Я його зі сльозами писала;
своє серце Христу відкривала:
 «Ти прости мене, Боже, прошу…»

У руках моїх лист той тремтів.
Я дивилась на зоряне небо,
шепотіла: «О,  як мені треба
щоб Господь  по життю мене вів».

І продовжила: «Ось, я іду,
я не можу вже більше чекати.
Своє серце я хочу віддати
відтепер і навіки Христу!» 

Та дорога була непроста…
Але ось, я вже бачу Ісуса
і невміло, тихенько молюся -
й відчуваю обійми Христа!

Він мене на Голгофу привів.
Я не знаю, як те могло стати:
тільки бачила я, що розп‘ятий
на хресті мій Спаситель висів.

І свій список я бачила там -
до хреста того був він прибитий.
Але, Кров’ю  Ісуса омитий,
раптом зовсім чистесеньким став!

В серці диво я те бережу!
І радію, як можуть радіти
не серйозні дорослі, а діти!
Й кожен день до Ісуса спішу!

Я несу свою радість і страх,
свої плани Йому довіряю!
…І чекаю, всім серцем чекаю,
як зустрінемось с Ним в небесах!