Жатва

Автор: Я.М.

ЖАТВА
Ми часто ранимо когось, не мислячи - навіщо?-.
Ми часто ранимо когось, не мислячи - за що?-.
Зима у  душах,  в серці охололо- а ми своє:-і що?.
-Що з того?- ми з наївністю, питаєм:
 Адже не вбив, не обікрав. 
 Як жити в мирі - ми не знаєм,
 А жити в мирі- це не нам.
Це не для нас, зізнатись, що ми винні,
Це не для нас, сказати, каючись- прости-.
Життя іде, нема повторення хвилині,
Лиш встигне, все посіяне, зійти.
   Ми сіємо, так часто:  прикрість, сльози,
   На рани, посипаємо ми - сіль.
   Нам радісно сказати гнів, прокльони,
   Адже не знаємо ми те, що значить біль.
Настане мить- всі будем пожинати,
Не що ми ждемо- що зійшло.
А без Христа, плачевні результати,
А без Христа- життя, мов не було.
 Прости Господь, що ближніх ображали,
 За те ,що сіяли, не для життя, а в смерть.
Прости, Тебе Господь, ми не впізнали,
Як би не Ти, ми б сіяне-пожали.
 Ти все стоїш, з надією чекаєш,
 Хто серце сам відкриє-Ти ввійдеш.
І жоден гріх- простивши, не згадаєш,
На душу зранену, Ти ,терпеливо, ждеш.
30.11.2025 Я.М.