Іванкові валянки

Автор: Галина Мерзлякова

Іванкові валянки

Знову з роботи п'яний тато,
Удвох з товаришем прийшов.
В шкафу речей взявши багато,
Все, що він ціннного знайшов.

Прихо́дом зляканий синочок,
Сховатись встиг за старий стіл.
Йому всього чотири рочки,
Жаль,тато вибрав цей уді́л.

І від чого́ так серце б'ється?
Сидить це злякане дитя.
Ось—ось від страху розірветься,
Чекаючи свого кінця.

Тяжкі вже кроки вмить змовкали,
Поглядом тата проводжав.
На очах сльози заблищали,
Його синочок так кохав.

Так з татом хочеться пограти,
Щоб для його він час знайшов.
І страху цього більш не знати,
Іванко став молитись знов:

«Хайт тато пити вже не буде,
Верни мій Боже його Ти.
Хай зло і п'янку він забуде,
Прости мого тата,прости!».

Враз тихо двері зарипіли,
З роботи матінка прийшла.
На шкаф відкритий подивилась,
Ванюшу міцно обняла.

Без слів вона все зрозуміла,
Що батько в домі тут робив.
Злегка сльозу знову впустила—
Він речі їхні всі пропив.

Від сліз тих очі витирала,
Сиділи разом мама й син.
І як завжди, молитись стала,
Христу,бо Він їх чув Один.

Ця під Різдво подія сталась
І мама гроші берегла.
Щось заробити так старалась,
Іще роботу в дім взяла.

Трудилась, рук не покладавши,
Купила валянки йому.
Щоб ходив, бігав, жваво гравши,
В холодну,снігову зиму́.

Як радий був дарунку Ваня,
На гірки, на каток піде.
А саме радісне–в зібра́ння,
На свято, в день Різдва прийде.

І ноги Вані, ніби в пічці,
Щасливий хлопчик засинав.
Бачив у сні він місяць, річку,
Мороз і сніг, який блищав.

Та з місяцем враз диво сталось:
Як м'яч, скотився до землі.
Проснувся, вмить дитя злякалось,
Бо прийшов тато вже тоді.

А мама Вані на роботі,
А хлопчик в ліжечку тремтів.
Батько з дружком шукав в комоді,
Те, що іще він не пропив.

Хлопченя тихо ворухнулось
І враз свій батько зір підняв.
Побачив сина подарунок,
Що міцно у руках тримав.

І у дитини це забравши,
Скоріше валяночки ті.
Заплакав син, від страху вставши,
Як бути у такій біді?

Той,покидаючи кімнату,
А син услід ридати став.
Кричав слова: «Верни їх тату!»,
Та батько не відповідав.

Догнати тата він старався,
Втомився, впав в холодний сніг.
А сніг, як голки ті, торкався,
Його безсилих, босих ніг.

Знайшла його в снігу сусідка,
Весь мокрий хлопчик, бідний спав.
В сні шепотів:“О де ти тату,
Люблю тебе »—все промовляв.

В лікарні мама на колінах
І день і ніч серед тривог, 
Палко молилася за сина, 
Їй помогти лиш може Бог. 

Та щоби чадо врятувати,
Лікар сказав одну з умов: 
Потрібно ніжку відріза́ти
І плаче мати бідна знов.

Батько теж взнав, сказали люди, 
Про те, що син його слабий. 
В душі враз щось—то совість будить,
Він взяв у п'янки вихідний. 

Летів як куля,там,де Ваня,
В руках тримав те, що забрав. 
На серці був немов би камінь, 
Що на самому дні лежав. 

В палату входить:“Мій синочку,
Я валянки приніс.Ось, бач.
Все принесу, що ти захочеш, 
Прошу мене ,тата пробач!

Із гі́рок будемо кататись, 
На лижі теж ми підемо́
Ти починай вже поправлятись, 
Жити щасливо почнемо́!».

А Ваня плаче: «Тату, ніжки, 
Не ходять більше вже в мене. 
Я кликав,бігав по доріжці,
Шукав, догнати щоб тебе!».

Батько це ледве,ледве слухав,
В сльозах коліна прихилив.
Закрив свої руками вуха 
І в Бога в перший раз молив: 

«Мене прости, прости, а сину, 
Здорові ніжки збережи. 
Мої візьми, хай я загину, 
О,Боже,нам допоможи!».

Так каявся. З ним поруч стала, 
Дружина,міцно обійняв. 
Простить його в Творця благала,
Щоб чудо Він для них послав.

Прохання в Небо долинало 
І Бог чудес його прийняв.
Іванку вмить вже легше стало, 
Він навіть трішечки вставав. 

Зібралась ранком, дуже рано,
Велика рада лікарів. 
І головний хірург так званий, 
Що ніжку різати хотів.

Прийшли вони туди до Вані
І товсті як бинти зняли, 
Від подиву, немов в тумані, 
Прийти до тями не могли. 

Бог оздоровив його ніжки, 
На них не видно темних плям. 
:«Я хочу бігти по доріжці,!»,
Говорить Ваня лікарям.

Зцілив Господь, від щастя мама, 
Раділа і була в сльозах. 
А тато там, в палаті прямо, 
У всіх молився на очах.

В зимовий холод, в день недільний,
Син поряд з татом крокував. 
Їх вітерець морзний,сильний,
З промінням сонця проводжав. 

Іванко в валяночках но́вих,
Сніг не страшний йому й зима. 
Стрибає, бігає він знову
І радості тій меж нема. 

Дуже щасливий ходить Ваня, 
Бо тато разом з ним вже є. 
Ходить до церкви у зібра́нння,
Більше не свариться, не п'є. 

Кажуть, що губить людей п'янка, 
Тільки лиш Бог спасе Один.
Так воно й є. Батько в Іванка,
Про Бога людям свідчить він.

У день недільний сонце світить, 
Мороз гуляє за вікном.
Як добре це, коли всі діти,
Щасливі в сі́м'ях є цілком.

Автор Галина Мерзлякова;
Переклад Ангеліни Ющук