Стоїть засмучена родина

Автор: Ганна Горбатюк

Стоїть засмучена родина...
Скільки недоспаних ночей...
Думки тепер лише про сина...
І сльози ллються із очей...

Пішов він землю захищати,
Щоб не забрали вороги...
Переживали батько й мати
Ну як там син наш дорогий?

Коли  повернеться додому?
Коли скінчиться ця війна?
Йому ж, такому молодому,
Тільки б цвісти, як та весна!

І ось синочок повернувся...,
Та не цвіте в душі весна...
До матері не пригорнувся,-
Життя забрала зла війна...

Батьки  стоять  вже напівмертві ...
Душа немовби кам’яна...
Самі готові з ним померти,
Якщо синочка вже нема...

Які слова тепер сказати?
І чим потішити тепер?
І хто надію може дати
Коли твій  рідний син помер?

Одному Богові відомо,
Чому усе це допустив?
Чому пішов синок із дому...
Батьків самотніх залишив...

Болить душа і серце плаче,
А слів потрібних не знайти,
Та Бог страждання й горе бачить
І в змозі Він допомогти.

Господь потішити лиш може,
І сльози витри тільки Він.
Ми просимо Тебе наш Боже:
"Благослови Ти їхній дім."

Не залишай в скрутну годину
І свою милість їм яви.
Потіш засмучену родину,
До Себе ніжно пригорни.